9 грудня народився Борис Грінченко

Борис Грінченко жив і працював у 19 ст., але його діяльність і творча спадщина як ніколи актуальна і сьогодні. Народився Борис Дмитрович 9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий Яр (Харківщина) в дворянській родині. В батьковому домі була велика бібліотека і здібний хлопчик, що навчився читати і писати з п’яти років, виховувався на кращих зразках світової літератури. Вирішальним для Грінченка як письменника стало знайомство з творами Т.Г. Шевченка, які він прочитав ще учнем Харківської реальної гімназії.

Глибоко співчуваючи знедоленому простому народу, Грінченко підтримує зв’язок з гуртком революційних народників, читає і розповсюджує заборонену літературу (женевські видання статей Драгоманова, брошури Сергія Подолинського) і у 1879 році юнака заарештовують не без допомоги батька, наляканого вільнодумством сина. Ця обставина мала наслідком виключення з гімназії, заборона навчатися далі, нагляд жандармерії та набута у тюрмі хвороба легень.

Після в’язниці Грінченко займається самоосвітою, вивчає німецьку та французьку мови, видає у Харкові три книжки для народного читання, мріючи скласти популярну бібліотеку для простих людей, яка б допомогла здобути хоча б елементарну освіту. Він складає іспити на народного вчителя і розпочинає педагогічну діяльність на селі.

Поетичний дебют Грінченка прийшовся на 1881 рік: у Львівському журналі «Світ» Іван Франко друкує вірші молодого поета. Десятирічна праця народним вчителем дала змогу видати: низку наукових статей про школу і для школи, скласти «Українську граматику до науки читання й писання» зі статтею для вчителів і прописами, першу книжку для читання в школі «Рідне слово». Ці підручники неодноразово перевидавалися і до сьогодні не втратили своєї цінності.

У 1893 році Борис Гринченко переїздить до Чернігова і, працюючи тут на різних посадах у земстві, разом з дружиною Марією Загірньою успішно реалізує свою освітню, педагогічну програму – видає власним коштом в умовах жорсткої цензури книжки для народу (45 назв). Однак не зважаючи на цензурні зашморги, у видавництві Грінченка (засноване 1894 р. в Чернігові, відновлене на поч. 20 ст. у Києві) побачили світ понад 50 книжок для народного читання накладом близько 200 тис. примірників. Серед них твори Шевченка, Коцюбинського, Гребінки, Глібова, Федьковича, Грабовського. Іван Франко підкреслював, що такі видання несли «те розуміння, що українською мовою можна писати про всякі справи, що вона здатна й до книжки, й до науки».

Плідно працював Грінченко на терені фольклористики й етнографії – тритомне видання «Этнографических материалов, собранных в Черниговской и соседних с ней губерниях», збірник «Из уст народа. Малороссийские рассказы, сказки и пр.», широкий бібліографічний покажчик «Литература украинского фольклора 1777 – 1900», десятки призначених для народного читання книжок фольклорної тематики – «Живі струни», «Книга казок віршем», «Два морози», «Думки кобзарські», «Колоски», «Веселий оповідач».

Також Грінченко брав активну участь у роботі нелегальної «Чернігівської громади», програма якої мала на меті протидіяти самодержавству. Щира дружба зв’язувала Бориса Дмитровича з Коцюбинським, Самійленком, Франком, Михайлом Павликом, Грабовським. На чернігівський період припадає подвижницька діяльність Грінченка як упорядника колекції музею української старовини В. Тарновського, у якій були особисті речі, рукописи і малюнки Тараса Шевченка, шабля Богдана Хмельницького та ін. Ці речі склали основу першого національного українського музею («Каталог музея украинских древностей В. Тарновского». Составитель Б.Д. Гринченко).

1902 року Грінченко переіжджає до Києва і літературна робота переривається напруженою роботою над словником української мови. З матеріалів, які були в розпорядженні журналу «Киевская старина», та зі своїх власних Грінченко склав чотиритомний «Словарь української мови». Завершена 1904 року праця здобула високу оцінку вітчизняних та зарубіжних фахівців, а 1906 р. Російська Академія Наук відзначила «Словник…» другою премією ім. М. Костомарова.

Неймовірно напружена праця разом із особистим горем (одночасна смерть єдиної доньки, онука та матері Грінченка) загострили набуту у в’язниці хворобу – туберкульоз. На позичені гроші у 1909 році письменник їде лікуватися до Італії і помирає 6 травня 1910 р. у м. Оспедалетті. Тіло його було перевезено до Києва і поховано на Байковому кладовищі. Похорон Грінченка перетворився на багатотисячну демонстрацію протесту проти самодержавства, труну несли на руках від Володимирського собору до Байкового кладовища.

Борис Грінченко увійшов в історію, культуру, літературу України як оборонець її надбань, інтересів, європейської перспективи розвитку. 

Бібліотека запрошує ознайомитись із підбіркою видань Грінченка:

IMG_20161209_122258 IMG_20161209_122222 IMG_20161209_122118