Обласне вільне інтерв’ювання «Київщина: 1 місяць, 1 тиждень, 1 день»

Із 24 лютого по 1 квітня 2022 року громада села Шпилі Іванківської ТГ Вишгородського району знаходилася в окупації. У саме село російські солдати не заходили. Тільки одного разу ворожий танк заїхав на початок села, вистрілив у перший будинок і поїхав назад. Та це не применшує той страх і жах, що пережили люди. Село знаходиться за кілометр від центральної траси, по якій рухалась вдень і вночі ворожа техніка із Білорусі у Київ. Село і дорогу розділяє ліс. Деякі вулиці села розташовані, навіть, за 500 метрів від дороги.

Те що у село не зайшли російські окупанти, ми вважаємо великим везінням. Через річку Тетерів та луг знаходиться центр нашої  ТГ – селище   Іванків. Тож все, що відбувалося навколо, ми чули і бачили. Над головами кружляла ворожа авіація: бомбардувальники, гелікоптери, які супроводжували техніку. Зі сторони Білорусі прилітали літаки і запускали ракети у сторону Києва. Небо було у суцільних зиґзаґах від слідів ракет і літаків. Було почуття страху, болю, невизначеності, переживання за рідних, адже, не було зв’язку, світла.

У центрі села кожного ранку збиралися люди. Вони йшли, щоб дізнатися якусь інформацію про рідних, про те, що відбувається у навколишніх селах. Кожного ранку до них виходила наша староста. Разом з активними членами нашої громади вирішувалися всі питання життєдіяльності села: постачання ліків, хліба, риби, м’яса із мисливського господарства, що знаходиться на території громади. Були сміливці, які на човнах або вбрід переправлялися через річку Тетерів до Іванкова. Звідти привозили ліки і хліб. З ними староста тримала постійний зв’язок.

Під час окупації бібліотека видавала книги, за вимогою читачів. Адже, люди читали, навіть більше ніж зазвичай. Потрібно було відволікатися від постійного жаху.

На початку окупації було зрозуміло, що наступає «навала нелюдів». Адже, люди один по одному передавали, яке горе несе окупант. Тому я сховала формуляри, матеріали про атовців, цінні книги, оргтехніку у надійне місце.

Ми знаходилися в окупації порівняно недовго, але те, що кожен пережив залишило страшний слід у наших душах.

Тож, коли 1 квітня в селі ми побачили українських військових, ми плакали від радості. «Душа летіла до небес і раділа». Було відчуття легкості, свободи, радості.

Оговтавшись від окупації, громада нашого села із розумінням поставилася до реалій сьогодення.

Бібліотекар бере участь у благоустрої села: прибираємо біля пам’ятників, зупинок, кладовище, біля закладу культури. Разом закупили матеріал з якого виготовляємо маскувальні сітки для військових. Працівники культури організували збір матеріалу для в’язання носків. Залучаємо дітей до конкурсів малюнків для воїнів. У виготовлені сітки вкладаємо дитячі малюнки, щоб вони «зігрівали» серця наших бійців. Культпрацівники допомагали старості села роздавати гуманітарну допомогу односельцям, збирати теплі речі, продукти для воїнів.

Наша бібліотека від рук окупантів не постраждала. За що я дякую Богу і охоронцю села Архистратигу Михаїлу. Бібліотеки нашої громади відкрили двері відвідувачам 2 травня 2022 року.

Війна триває… Війна, яка приносить смерті, руїну, біль, страждання моєму народові.

Як же ж хочеться миру і щасливого життя Україні! Маленька країна із великим українським серцем не втрачає віри і надії у ПЕРЕМОГУ!

 Кононенко Наталія Григорівна,

завідувачка Шпилівської бібліотеки-філії

КЗ ІСР «Іванківська публічна бібліотека», Іванківська ТГ