Василь Семенович Стефаник

– неперевершений майстер соціально-психологічної новели. У творчості письменника було два періоди: перший припадає на 1897−1901, а другий на 1916−1933 рр. В. Стефаник написав не так уже й багато – його художні твори вміщаються в одному томику. І все ж ім’я письменника стоїть поряд з іменами найвидатніших новелістів світу. Стефаникові новели вражають своєю виключною правдивістю, справжньою оригінальністю і художньою досконалістю.

Писати Стефаник почав ще в гімназії, це були сатиричні оповідання в співавторстві із Лесем Мартовичем. Писав він і публіцистичні твори, і прозові мініатюри-поезії в прозі. У чернівецькій газеті «Праця» 1897 року побачили світ перші новели Стефаника – «Виводили з села», «Лист», «Побожна», «В корчмі», «Стратився», «Синя книжечка», «Сама-саміська», які привернули увагу літературної громадськості художньою новизною, глибоким та оригінальним трактуванням тем з життя села. Перша збірка новел – «Синя книжечка»,яка вийшла у світ 1899 році у Чернівцях, принесла Стефаникові загальне визнання, була зустрінута захопленими відгуками найбільших літературних авторитетів, серед яких, крім І. Франка, були Леся Українка, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, стала помітною віхою в розвитку української прози. Автор «Синьої книжечки» звернув на себе увагу насамперед показом трагедії селянства. Одним із самих довершених зразків цієї збірки є «Новина», що справедливо вважається шедевром світової новелістики. Тема твору –- вбивство батьком власної дитини – вихоплена Стефаником із самого життя, але водночас включена у широкий соціальний контекст – показ трагічного становища збіднілого західноукраїнського селянства на рубежі ХІХ-ХХ ст. Сюжет і композиція новели скомпоновані таким чином, що читач дізнається розв’язку вже у першому реченні твору, але інтрига дії від того не зменшується; автор отримує можливість зосередитися на психологічному вмотивуванні злочину головного героя Гриця Летючого. Письменник вміло керує читацьким враженням про свого персонажа. Спочатку герой не дуже подобається нам, адже він, здається, не любить ні передчасно померлої дружини, ні двох доньок, шле їм найстрашніші прокльони. Та поступово проймаємося дедалі глибшим співчуттям не тільки до Доцьки та Ґандзуні, але й до самого батька, який змушений терпляче спостерігати страждання найближчих йому людей, не маючи ніякої змоги чим-небудь зарадити їм. Але письменника не стільки цікавить визрівання плану страхітливого злочину, скільки моральні страждання батька, поставленого перед жахливим вибором: миттєва смерть дітей чи їх пожиттєві муки.

Новели “Катруся” і “Новина” належать до найбільш вражаючих силою худ ожньої правди творів Стефаника. Вони стоять поряд із такими пізнішими його шедеврами як “Кленові листки”, “Діточа пригода”, “Мати” та ін. Майстерно змальовано в цих творах трагічні людські долі. Героїчний склад художнього мислення Бетховена, невід’ємною ознакою якого є вражаюча масштабність почуттів, думок, картин, можна впізнати в окремих новелах Стефаника (”Сини”, “Марія”). У листі до редакції “Плужанина” від 1 серпня 1927р. Стефаник, заперечуючи трактування його як “поета загибаючого села”, зазначав: “Я писав тому, щоби струни душі нашого селянина так кріпко настроїти і натягнути, щоби з того вийшла велика музика Бетховена. Це мені вдалося, а решта –  це література”. Інша новела збірки – “Стратився” – розповідає про те, що Николай Чорний (таке трагічне прізвище, як доля селянина), не витримавши знущання у війську, повісився. Автор не розповідає про те, як мучився та страждав Николай в австрійській армії, – на це є лише окремі натяки. У новелі глибоко розкриваються переживання старого батька, до якого дійшла вістка про смерть сина й який їде до міста, щоб поховати його. Горе батька не має меж – він втратив єдину надію й опору в житті. Точними, лаконічними фразами Стефаник передає трагедію старого батька і тим самим викликає протест проти суспільства, яке спричинилося до загибелі молодої, красивої, сильної та працьовитої людини.

У 1900 році вийшла друга збірка Стефаника –  “Камінний хрест”, яку також було сприйнято як визначну літературну подію. Для другої збірки Стефаника характерне посилення громадянського пафосу (завдяки таким творам, як “Камінний хрест”, “Засідання”, “Лист”, “Підпис”). У другій збірці головне місце займає тема, що хвилювала письменника протягом усього творчого життя, –  одинока старість, трагедія зайвих ротів у бідних селянських родинах. Цій темі цілком присвячені твори із “Синьої книжечки” (”Сама-саміська”, “Ангел”, “Осінь”, “Школа”), новели зі збірок “Камінний хрест” (”Святий вечір”, “Діти”), “Дорога” (”Сніп”, “Вістуни”, “Озимина”). Цікавить Стефаника вона й у другий період творчості, хоч уже в іншому плані (”Сини”, “Дід Гриць”, “Роса”, “Межа”).

Важливу життєву проблему масової еміграції за океан доведених до відчаю безрадісним існуванням західноукраїнських селян порушує В. Стефаник у новелі «Камінний хрест» (1899). В основу твоpу покладено спpавжній факт. Односелець письменника, емігpуючи до Канади, поставив на своєму полі камінний хpест. Він і понині стоїть на найвищому пагоpбі в Русові. Письменник уважно досліджує засобами художнього слова ті суспільні процеси, які змусили головного героя Івана Дідуха, як і тисячі подібних йому хліборобів, залишити рідну землю. Цій меті, зокрема, підпорядковано і сюжет новели. Перший розділ – це експозиція, яка знайомить з долею персоналій. Тяжка праця на залишеному йому в спадок клапті землі на кам’янистому горбі зігнула селянина в дугу, тому сусіди стали прозивати його Іваном Переламаним. Розвиток дії – наступні шість розділів – це фрагменти зворушливої сповіді бідака про свою нужду. Хоч пагорб, на якому він працював усе життя, відібрав всі фізичні й духовні сили, Іван зрісся з ним, пагорб став йому рідним, і перед від’їздом до Америки Дідух встановив на цьому місці камінний хрест на пам’ять землякам про себе. Образ камінного хреста – це промовистий символ прощання селян-емігрантів з рідною землею. Новелі притаманні цікаві стильові особливості, які зближують її з кращими досягненнями тогочасної європейської літератури: лірично-драматична напруга в розвитку сюжету, «живцем перенесений мужичий спосіб бесідування», «розкопки» у збентеженій, роз’ятреній сум’яттями душі людини. Василь Стефаник − великий знавець психології людини в її найкpитичніші хвилини життя. Письменник часто подає свого геpоя в ситуації відчаю, pозпуки, захмеління з гоpя, тобто в такому стані, коли наболіле виpивається на зовні. Камінний хpест зі своїм і жіночим іменами, поставлений Іваном Дідухом на глиняному гоpбі, став пам’ятником не лише його pодині, а й всім тим тpудівникам, які виїздили до «Гамеpики» й Канади, котpі асоціювалися у Стефаника з могилою, став символом тpагізму життя селянина-бідняка, емігранта.

1901 року вийшла в світ третя збірка новел Стефаника –  “Дорога”, яка становила новий крок у розвитку його провідних ідейно-художніх принципів. Це наявне у своєрідній поетичній біографії Стефаника “Дорога” та роком раніше написаній ліричній сповіді “Confiteor”, що в переробленому вигляді була надрукована під назвою “Моє слово”. У збірці переважають новели безсюжетні, лірично-емоційного плану (”Давнина”, “Вістуни”, “Май”, “Сон”, “Озимина”, “Злодій”, “Палій”, “Кленові листки”, “Похорон”).

Тематика творів Стефаника зумовлена змінами в суспільстві. У село все більше проникали капіталістичні відносини. Багатіли куркулі та лихварі, а сотні господарств руйнувалися. Вчорашні газди масово ставали наймитами. Це показав Стефаник у новелах «З міста йдучи», «Май», «Давнина», а особливо у «Синій книжечці». Останні твір автор назвав «малесенькою трагедією усіх хлопів на світі». Прощанню емігрантів з рідним краєм він присвятив своє знамените оповідання «Камінний хрест», написане й опубліковане ще в 1899 р. Поштовхом до написання твору послужив виїзд до Канади русівського бідняка Стефана Дідуха. Велика бідність і голод у селах породжували жахливі родинні трагедії. Удовець Гриць Летючий («Новина») не мав змоги зігріти й нагодувати двох дітей. розкрита гірка доля старих і нездатних уже до роботи людей у бідняцьких родинах. Зріст політичної свідомості бідноти знайшов відображення у новелі «Лист», що була присвячена «політичним арештованим мужикам на святий вечір». Автор звеличував тих, які сміливо «неправду корчували» й вірили у справедливість революційної справи. У незакінченій новелі «Комісар староста і дідич» (1902) змальовано страйк сільських пролетарів під час жнив. Бунтівничим настроєм пройнятий твір «Межа». У ряді творів «Ангел», «Осінь», «Діти», «Святий вечір», «Вістуни», «Озимина», «Сама-саміська» та ін.Тема матері і дитини, жертовності материнської, батьківської любові з’являється в Стефаника у життєвому переплетінні з іншими темами ще в збірці “Синя книжечка” (”Мамин синок”, “Катруся”, “Новина”). Наявна вона й у збірці “Камінний хрест”. У “Літературно-науковому віснику” за 1900р. український читач відкрив для себе Стефаникову новелу “Кленові листки”, яка стала окрасою збірки “Дорога”.

У Стефаника переважають затуркані, забиті персонажі. Але письменник у перший період своєї творчості писав не лише про сліпу покору та відчай. У ряді творів новеліст зображує спроби боротьби селян проти визискувачів. Це можна побачити в таких творах, як “Палій”, “Суд”, “Лист” та “Комісар староства і дідич”. Серед цих творів особливо виділяється новела “Палій” (1900). У її основі лежить дійсний факт, про який Стефаник пізніше написав: “А я добре пам’ятаю старого Федора з “Палія” – і він таки підпалив Курочку, бо сам мені признався”. Оповідання “Палій” має своєрідну побудову. Зовнішніх подій у ньому майже немає, подаються вони переважно через спогади і переживання головного персонажа. Зав’язка твору – конфлікт між старшим наймитом Федором і багачем Андрієм Курочкою. Наймит приходить до багача позичити трохи грошей на відробіток, бо не мав чобіт. Але Курочка відмовляє йому в роботі та погоджується дати два леви (“може якось відтрутить”), при цьому сказавши, що той йому більше не потрібен і нехай іде собі шукати легшої роботи у шинкаря чи пана. Зневажливе ставлення та образливі слова багача вразили Федора. Він пішов від Курочки у великому гніві, не взявши грошей. Так зароджується основний конфлікт твору. Уже вдома, лежачи в ліжку, Федір уявляє собі працю в шинкаря, де він доглядає його дітей, а “вони тягають за чупер, плюють у лице”. Ця картина змінюється іншою, ще страшнішою: Федір став жебраком і, тамуючи сором, просить у церкві милостиню. Тоді йому примарилося, що він підпалює стодолу багача. Так виникає перше підсвідоме бажання помститися багачеві, який винен у його стражданнях. Варто зазначити, що Стефаникові не властиве послідовне викладення подій, – він іде за логікою переживань персонажа твору. Перед очима Федора проходить усе його життя з юних літ. Поневіряння Федора біля свиней весною наступного року змушує його повернутися до своєї попередньої думки про підпал. Протистояння між Федором і Курочкою під час виборів досягає кульмінації. Коли останній побив наймита на людях. І вночі маєток Курочки запалав. Так наймит помстився кривдникові, бо інших форм боротьби з визискувачем не знав.

До першого, дуже нетривалого (1897-1900 рр.), але надзвичайно плідного періоду літературної діяльності В. Стефаника належать і інші шедеври української новелістики, присвячені проблемам рекрутчини і нелюдської солдатської муштри («Виводили з села», «Стратився»), селянських злигоднів («3 міста йдучи», «Шкода»), безпросвітного наймитування («Палій»), п’янства («Лесева фамілія»). Письменник став також автором майстерних експресіоністичних образочків внутрішнього світу власної душі – поезій у прозі «Амбіції», «Чарівник», «Ользі присвячую» та інших. 1905р. вийшла в світ четверта збірка письменника –  “Моє слово”. У ній уперше була надрукована новела “Суд”, яка завершує перший період творчості Стефаника.

В. Стефаник відновив свою творчість після тривалої перерви аж у 1916 році. У пору імперіалістичної війни і великих соціальних потрясінь, розпаду Австро-Угорської імперії і становлення радянської влади Стефаник знову береться за перо новеліста. Почався другий період його творчості, не такий інтенсивний, як перший, але з чималими здобутками. Хронологічним початком цього періоду можна вважати новелу “Діточа пригода” (написана восени 1916 року, а опублікована на початку 1917 р.). Це грандіозна за силою впливу на читача новела, в якій страхіття війни передаються через сприймання дитини з її ще зовсім наївними уявленнями про світ, через суцільний монолог малого Василька, звернений до ще меншої Настки, яка притулилася до щойно вбитої матері.

Тема національного патріотизму розкрита письменником у творі «Сини» (1922). Тут зворушливо передано горе старого батька, який самочинно благословив обох синів на боротьбу за Україну і втратив їх назавжди. Не міг Максим учинити по-іншому, коли на його запитання, що ж таке Україна, старший син Андрій відповів, піднявши шаблею грудку землі: «Оце Україна, а тут,– справив шаблею у груди,– отут її кров; землю нашу ідем від ворога відбирати». Тоді, усвідомлюючи небезпечність свого кроку, батько зумів піднятися до розуміння величної ідеї національного державотворення і, нагадавши про молодшого брата Івана, запропонував Андрієві і його залучити до святої справи. Громадянський подвиг саможертовності батька прославлений фінальним реквіємом новели, коли, змучений і морально, і душевно, опускається старий Максим до землі і ревно молиться: «А Ти, Мати Божа, будь мойов ґаздинев; Ти з своїм сином посередині, а коло Тебе Андрій та Іван по боках… Ти дала Сина одного, а я двох».

Новели «Дівоча пригода», «Марія», «Сини», «Вона-земля», «Пістунка», мають антивоєнний характер. Вони малюють трагедію народу: над його селами й містами, полями й горами пройшла, як смерч, все знищуючи на своєму шляху, війна. А після війни приходить нове лихо – окупація західноукраїнських земель напівфашиським – польським урядом. Про те, як жили і на що сподівалися покутські селяни під окупаційною владою, розповідається в новелах «Дід Гриць», «Morituri» та «Воєнні шкоди». Ось із цих творів, написаних під час першої світової війни та в повоєнний час, і склалася нова книжка новел Стефаника – «Земля», що вийшла 1926 року у місті Львові. У 1927-1933 рр. Сгефаник опублікував ще понад десять новел. В останні роки життя Сгефаник пише також автобіографічні новели, белетризовані спогади. До них належать такі твори, як «Нитка», «Браття», «Серце», «Вовчиця», «Слава йсу», «Людмила», «Каменярі».

Головна тема його новел – важке життя західноукраїнської сільської бідноти, її остаточне зубожіння і пролетаризація. Проза Стефаника визначається глибоким психологізмом, ритмікою і дуже сильним ліричним струменем. Уривчасті фрази наближають його творчість до експресіонізму. Його новели відзначаються складністю конфліктів, трагізмом суперечностей доби. Життєствердні мотиви все ж продовжують звучати, але тепер уже художник приймає життя, осмисливши його трагізм, пізнавши велич і ницість. Новели Стефаника приваблюють своєю стильовою, мистецькою самобутністю, засвідчують утвердження нової манери письма. Василь Стефаник – яскравий представник «нової школи» в українській новелістиці. Твори Василя Стефаника визначаються знанням сільського життя, глибоким проникненням у духовний світ покутського трудівника-хлібороба, щирим співчуттям до тяжкої долі скривджених і знедолених. Його новели тяжіють до соціально-психологічної прози. Вони стисло-лаконічні, забарвлені ліричним, психологічним настроєм. Стефаник – новатор в українській літературі, творець і неперевершений майстер драматичної за змістом соціально-психологічної новели. Письменник багато зробив для удосконалення своїх творів, урізноманітнюючи засоби художньої виразності. В. Стефаник майстерно використовує у своїх творах покутську говірку. Велику увагу він приділяв створенню слухових образів. Новели письменника багаті на картини тогочасної дійсності; просвічуються і автобіографічні моменти його життя. Кращі із сільських малюнків Стефаника («Новина», «Катруся», «Камінний хрест», «Палій», «Сини» та ін.) засвідчують безперечний талант митця, який вправно керував своїм літературним пером. Творчість В. Стефаника – не просто майстерне зображення автентичного галицького сільського побуту, політичних обставин того часу, це заглиблення в універсальні аспекти людського життя. Його творчість та манера письма мали великий вплив на розвиток української новелістики.

Джерело:  Читай українське. ч. 2.: огляд творчості: до ювілеїв українських літераторів: В.Підмогильного, В. Малика, В. Стефаника, М. Зарудного / уклад. Л. О. Соколовська, Т.Ю.Долідзе; КЗ КОР Київська обласна бібліотека для юнацтва. – Київ, 2021. – 30 с.