Петро Панасович Сиченко

– український письменник, поет, педагог. Уродженець Київщини.

Біографія. Народився  20 листопада 1922 року в селі Новосілки на Макарівщині Київської області, в селянській родині. У рідному селі Петро Сиченко закінчив семирічку. Далі вчився в школі в сусідньому селі Ясногородка. У молодшому шкільному віці захоплювався малюванням пейзажів своєї місцевості. Це заплави Ірпеня, лісові галявини, розлогі верби над Ірпенем, латаття на синяві води та інші краєвиди. Його малюнки займали чільне місце на стендах у школі. Батьки його не балували, привчали до різної сільської роботи. Літні канікули проходили в посильній праці відповідно до віку. Підгортали плугом картоплю в колгоспі, стогували сіно, льон, косили ярину, працювали біля молотарки. Він згадував: «У дитинстві я дуже любив читати, і товариші в мене були такі самі запеклі любителі книги. Особливо мені подобалися описи далеких країн і морів. Захоплювали героїчні подвиги, подорожі в невідомі країни. Жили ми бідно, босоного, але багато читали, мріяли, вчилися любити батьків, природу, Батьківщину…»

Писати вірші Петро Сиченко почав ще з раннього дитинства під впливом народних пісень, які так гарно виконували його земляки. А потім був «Кобзар» Тараса Шевченка. Уже в 10 класі юнак написав цілу низку віршів та байок, але надрукувати їх тоді не вдалося… Мріяв про навчання в університеті, проте все безжально перекреслила війна. Петро Сиченко згадував: «Війна розпочалася для мене, як і для сотень тисяч моїх однолітків, у пору розквіту юності. Я закінчив десятий клас, переді мною слалася дорога в майбутнє, навчання в університеті, дорога в незнане, жадане й омріяне прекрасне. 21 червня 1941 року спеціальна комісія при райвійськкоматі відібрала нас, кілька десятків юнаків із трьох середніх шкіл району, для навчання в льотному військовому училищі. Тоді ж, у суботу, в Ясногородській середній школі відбувся випускний вечір. А другого дня, у неділю, прийшла тривожна звістка: фашистські літаки бомбардували Київ». Після випускного вечора Петро Сиченко разом з однокласниками пройшов військову комісію в Бишеві. Хлопців направили на обласну комісію, звідки Петра Сиченка командирували в розпорядження Київського ополчення для оборони столиці.

В одному з боїв із гітлерівцями Петро Сиченко був тяжко поранений. Тривалий час лікувався у шпиталі. До військової служби після одужання був визнаний не придатним.

Деякий час працював на залізничній станції «Київ». Закінчив мовно-літературний факультет Київського педагогічного інституту. Навчаючись, підробляв у видавництві «Молодь» та відділі листів та масової роботи газети «Зірка».

У 1949 році зустрів свою долю – Лідію Андріївну. Побралися. Разом поїхали на роботу в м. Нікополь Дніпропетровської області викладати українську мову та літературу в технікумі. Але вже з 15 серпня 1953 стали вчителями Ясногородської середньої школи. Усе своє свідоме життя письменник присвятив навчанню й вихованню дітей. Три десятка років учителювання в школах Київщини (з них понад чверть віку у с. Ясногородці) за його спиною, сотні учнів, що залюбки слухали захоплюючі розповіді педагога, пішли в життя з серцями, виповненими любов’ю до художнього слова й усього прекрасного.

Петро Сиченко все своє життя був другом і побратимом Володимира Кириловича Малика – відомого українського письменника. У своїх спогадах П.П. Сиченко писав: «Обидва ми останнім часом тяжко хворіли. Про близький кінець говорили щиро, просто, без найменшої бравади».

20 березня 2004 року письменник Петро Сиченко після тривалої хвороби відійшов у кращі світи, в селі Ясногородка, там і похований. В липні того ж року в районній газеті «Макарівські вісті» було оприлюднене спільне звернення районного осередку «Молодої Просвіти» та клубу «Пошук» до громадськості із закликом зібрати кошти на видання книги «Вітер з Холодного Яру». На заклик відгукнулася територіальна громада села Новосілки на чолі з сільським головою Наталією Плотніцькою. Мешканці села вирішили саме в такий шляхетний спосіб вшанувати пам’ять земляка. Восени 2008 року книжка побачила світ. В історико-краєзнавчому музеї села Новосілки знаходяться малюнки П.П. Сиченка, його автобіографія, особисті речі, листи. Вдячні земляки відкрили пам’ятник Петру Сиченку у рідному селі, щоб він завжди нагадував прийдешнім поколінням про Великого Світоча рідного краю, співця рідної землі, просту і звитяжну людину…

Огляд творчості. Друкуватися Петро Сиченко почав з 1957 року, опублікувавши свої поетичні твори в дитячому журналі «Барвінок».

Одна за одною виходять його книжки для дітей: «Найсмачніше яблуко» (1963), «Куди-куди» (1970), «Подякуйте землі» (1974), випущені видавництвом «Веселка», що засвідчили своєрідний талант письменника і вчителя, його вміння узагальнювати важливі життєві істини й доносити їх до дітей. Вони невеличкі, мають по кілька сторінок і по десятку-півтора віршів. Та незважаючи на скромні розміри, ці збірки та вірші, опубліковані в періодичній пресі, поставили їх автора, в ряди відомих дитячих письменників. Заголовний вірш першої збірки «Найсмачніше яблуко» потрапив до багатьох збірників та хрестоматій, довго звучав на шкільних та клубних сценах, у дитячих яслах і садках.

Вірші Петра Сиченка допомагають прищеплювати дітям почуття соціалістичного дружби, товариськості і взаємодопомоги; простоти, скромності і моральної чистоти. Опріч багатого змісту й глибокого підтексту, закладеного в кожному рядку, вони вирізняються багатоголосою гамою звуків і кольорів, пластичністю, виразністю, розмаїтістю, одним словом – філігранною формою. Його поезія – невичерпне джерело почуттів: поваги до простої людини, відданості Батьківщині, збереженні природи рідного краю.

Особливим яскравим українським словом зазвучав поетичний дар Петра Сиченка у збірці віршів «Осіння зав’язь» (1984). Наступні збірки його поезій – «Відлуння» (1990) та «Полинова моя печаль» (1995). Перекладав твори болгарських, польських і хорватських письменників і за сприяння М.Т. Рильського та дружньої підтримки Олега Микитенка у 1963 та 1965 роках опублікував переклади з болгарської в журналі «Всесвіт».

У співавторстві з Віталієм Кулаковським – двоюрідним братом по матері – написав повісті, присвячені Коліївщині. «Ой, гук, мати, гук» (1972) де описано повстання під керівництвом І. Бондаренка, і значна частина книги присвячена подіям на теренах Макарівщини. Ну а родзинкою твору є опис штурму Макарівського Городища, а також і сам опис історичної пам’ятки. Та повіть «Ріки виходять з берегів» (1985). Кандидатська дисертація В. Кулаковського була присвячена якраз подіям Коліївщини, тому ця тема глибоко досліджена, автори мали значний фактичний і фольклорний матеріал. Як наслідок – усі чоловіки-герої є реальними історичними особами. Перша книга присвячена діяльності ватажка Івана Бондаренка, друга – Микиті Швачці.

Широко відомі читачам твори, роман «Фронт через серце» (1984), про героїчні події Другої світової війни, повість «Третій іде по сліду» (1992) присвячена діяльності українського підпілля в 1941–1943 роках. Уже після смерті письменника побачив світ його роман «Вітер з Холодного Яру» (2008), що став вершиною творчості автора. Також окремі неопубліковані раніше твори Петра Сиченка надруковані в антології «Літературна Макарівщина».

«Вітер з Холодного Яру» – остання і найбільша за обсягом частина трилогії про Коліївщину. (Перші дві книжки «Ой гук, мати, гук» (1972) і «Ріки виходять з берегів» (1985) написані у співавторстві В. Кулаковським.) В ній автор доповнив і узагальнив інформацію, подану у попередніх двох. Цей роман П.П. Сиченко писав довго: з 1987 по 1993 рік. Він опрацював безліч архівних матеріалів, прочитав багато художніх творів про гайдамацький рух на Україні. Йому дуже хотілося змалювати сильних і красивих людей свого краю, які, переживши трагедію зради, залишились мужніми і чесними, готовими прийняти смерть і муки заради загальної справи – бути вільними, незалежними. Головним героєм роману є гайдамацький ватажок Андрій Журба. В архівах відомостей про його діяльність збереглося мало. Це дозволило письменнику пов’язати з його особою багато історичних подій, що відбулися на території сучасної Київщини у середині XVIII століття. В історичному романі описуються села: Новосілки, Бишів, Ясногородка, Мостище, Чорногородка, автор милується заплавами Ірпеня, Унави. Він немов хоче наблизити нам минуле до сучасного, хоче, щоб ми заглянули в той далекий час і були схожими на героїв його книги. Читача одразу захоплює динамічний сюжет, який непомітно виплітається з візерунків фактів героїчного минулого цього краю. Його творчість сповнена земної краси, чистоти і добра, наскрізь пройнята любов’ю до України, рідного Приірпіння, його людей.

Твори письменника, правдиво розповідаючи про минувшину Приірпіння, про Героїв, які захищали Україну у різні історичні часи, актуальні сьогодні як ніколи, адже вони закликають молодь боронити рідну землю сьогодні від російської агресії… Патріот рідного краю, Петро Сиченко завжди був на передовій, де йшла боротьба не на життя, а на смерть…

Джерело:  Читай українське. Частина ІІІ: огляд творчості до ювілеїв українських літераторів: Ю. Яновського; П. Глазового; А. Дімарова; Д. Заянчківського; П.Сиченка / уклад. Л. О. Соколовська; КЗ КОР Київська обласна бібліотека для юнацтва. – Київ, 2022. – 45 с.