Микола Лисенко: Україна, музика, нація

mikola-lisenko-3Микола Лисенко. Він міг би обрати музичну кар’єру в Німеччині, Франції або іншій країні – окрім рідної. Або взагалі стати вченим чи військовим – усі дані для цього були. Проте він обрав неперспективний на той час шлях українського композитора і музиканта. Він чудово знав іноземні мови – але свідомо обрав українську.

22 березня – день народження “гетьмана української музики” Миколи Лисенка (1842 – 1912) – композитора, музиканта, педагога, диригента. Його ім’я навіки стало відомим в Україні (назви вулиць, шкіл, інститутів…), без Лисенка неможливо уявити Києва. Наприклад, ідучи Ярославовим Валом, маємо знати: там була Музично-драматична школа Миколи Лисенка – за рівнем вищий навчальний заклад. Але який портрет самого митця?

Модний, харизматичний, але відданий своїй культурі. Європейський українець – український європеєць. Ерудит, надзвичайно темпераментний, ентузіаст. І його життя було пов’язано з одним іменем: обох його дружин звали Ольга. А імена, які асоціюються з ним самим, – це “Наталка Полтавка”, “Тарас Бульб”, навіть “Гамлет”… І навіть комічна дитяча опера “Коза-дереза”.

Гадаю, не варто знову згадувати про музичну обдарованість нашого народу, але чому саме Микола Лисенко став унікальним? Адже грати і співати могли і можуть багато українців. А він став, кажучи сучасною мовою, менеджером, який просував нашу музику, а головне – створив зразки високого мистецтва, національну оперу. Тобто огранив діамант, зробивши музичне мистецтво професійним, а не просто грою і співом суто для себе чи під час обрядів. У нашій культурі з’явилася самодостатня постать, яка стала еталоном, як Бетховен чи Ференц Ліст. Якби не Микола Лисенко, не було б не лише нашої опери, а й інших творів.Mykola-Lysenko-z-pershoyu-druzhynoyu-Olgoyu-OKonnor-Lyajptsy

Адже саме він створив музику для негласного гімну – “Молитва за Україну” (за радянського часу забороненого). Цей відомий вірш на слова Олександра Кониського починається словами “Боже великий, єдиний, / Нам Україну храни”. Публіка не змовляючись устає, коли виконують цей твір. А у греко-католицькій церкві “Молитву за Україну” співають після відправи. Також зі словами “Микола Лисенко” виникає асоціація: українські народні пісні. Менше знають про обробку духовних співів. Але йому належать музика і на теми зарубіжної класики – наприклад, увертюра до “Гамлета”. А ще – саме завдяки Лисенку маємо сьогодні ту форму концерту, до якої звикли.

Його можна порівняти з Моцартом, бо теж рано виявив здібності до музики, мати навчила сина грати на роялі, батько теж усіляко розвивав, а перший музичний твір Микола Лисенко написав у дев’ять років. Український Моцарт, який, вирісши, не обмежився музикою.

Як особистість Микола Лисенко був дуже різноманітним. Наприклад, він міг би стати… ботаніком. Бо захистив дисертацію на тему “О половом размножении нитчатых водорослей”, ставши кандидатом природничих наук. Це ще раз підтверджує, що справжній митець має знати все. Але головне: Лисенка можна назвати і етнічним, і політичним українцем, бо себе як українську індивідуальність зліпив він сам.

Хоч і народився в сім’ї зі шляхетсько-козацьким корінням, мав славетних предків, успадкував од батьків талант (подружжя обожнювало музику і добре зналося на ній). І батько був україномовним, але мати, “смолянка” (випускниця Смольного інституту шляхетних дівчат) розмовляла з майбутнім композитором французькою, виховуючи сина як дворянина. Зрозуміло, що Лисенка орієнтували на високу кар’єру не в Україні.

Але вийшло інакше. Українцем його зробило читання віршів Тараса Шевченка – і так у 14 років Микола Лисенко усвідомив, що має творити рідною мовою. Адже нею можна являти шедеври – не гірші від французьких. Пізніше він створить багато музики на Кобзареві слова.

mikola-lisenko-5Як складалося партнерство з діячами інших культур? Під час навчання на піаніста в Німеччині (Ляйпциґ) молодий талановитий українець мав усі можливості лишитися там, як і в Петербурзі, Лисенка запрошували – але він обрав український інтерес. Принциповий, композитор тримався своєї культури. Відомі випадки й несприйняття його творчості. Різне було – а саме: вареники і опера. Інший композитор, теж Микола, але Римський-Корсаков, записав у щоденнику: “В Киеве мне пришлось увидаться с… композитором Лысенко. У последнего я ел вареники и слушал отрывок из его “Тараса Бульбы”. Не понравилось…, т. е. “Тарас Бульба”, а не вареники”.

Це доля України, чиїми варениками та іншими гостинними дарами не гребують, зате приписують собі право критикувати її у будь-чому. А з “Тарасом Бульбою” історія досить трагічна. Римський-Корсаков і Петро Чайковський усе ж таки помітили цю оперу та дали Лисенку фору, сказавши, що твір цілком можна поставити на імператорській сцені. Але вимога була – переклад російською мовою (на жаль, українською в Петербурзі опера йти не могла). Лисенко відмовився, і за його життя прем’єра важливого дітища так і не відбулася. Проте завдяки його учню Максиму Рильському (про це нижче) ми знаємо і слухаємо “Тараса Бульбу”.

Не забуваймо, що 1876 р. вийшов сумнозвісний Емський указ, за яким заборонялося робити переклади українською мовою. А також – виконувати українські пісні в оригіналі (сьогодні, може, смішно, але народну пісню “Іди, іди, дощику” співали… французькою!) і писати над нотами слова “малороссийским наречием”. Дозволялося розмовляти, але на цьому – годі.

Але ж без культури мова вмирає. У контексті цього творіння рідної музики, ще й опери, було справжнім подвигом. Так само – складання “Словника української мови”, видання українських пісень, наукові розвідки народної етнографії… Це все – Микола Лисенко. Через свою діяльність він перебував під наглядом поліції.

Імперська влада розуміла, що це не просто мода чи примхи перегодованого панича, записування українських пісень, а й небезпечна діяльність. Адже про український народ заявляли як про націю, що здатна не тільки складати кумедні анекдоти чи співати легкі співанки. Якщо в цієї нації є високе мистецтво, якщо її науково досліджують, ще й розвивають, і робить це цвіт дворянства, а не різночинці чи мужики, то які ж тоді українці “малороси”?

 gerb-rodyny-Lysenkiv

mikola-lisenko-2

Через поліційний нагляд Микола Лисенко – під ковпаком. І тому він, дворянин, європейська людина, самостійно заробляючи вчителюванням, не мав свого житла і винаймав помешкання за помешканням – уже будучи не раз одруженим і маючи сімох дітей. Побут – один з важелів, яким можна принижувати митця.

Лисенку довелося пережити смерть коханих жінок, дітей (на щастя, п’ятеро вижили й успадкували музичний талант). Ще й влада не дрімає, і спочатку українські заходи на честь Тараса Шевченка переносяться до Москви, а згодом виходить постанова про закриття “Київського українського клубу” (заснованого Лисенком). У постанові було сказано про притягнення членів цього клубу і самого Миколи Лисенка до суду “за протиурядову діяльність”. Від суду Лисенка врятував серцевий напад. За чотири дні композитора не стало. На похорон прибуло безліч народу, попри всі заборони. Зараз прах Миколи Лисенка – на Байковому цвинтарі.Mykola-Lysenko-z-Olgoyu-Lypskoyu-i-ditmy

Багато кажуть про роз’єднаність нашого народу. Проте нас цікавить приклад людей, які вміли об’єднувати інших. До таких належав Микола Лисенко. Його не можна уявити без Михайла Старицького, Лесі Українки і цілої плеяди українських діячів, з якими він співпрацював. Це були українські роди, які не просто сусідували, й дружили і разом робили спільну справу. Так, Лесю Українку грати на фортепіано навчала оперна співачка-сопрано Ольга О’Коннор, перша дружина Миколи Лисенка.

mikola-lisenko-11Або окремий сюжет у житті композитора – дружба з Тадеєм Рильським і відвідини його. Ці гостини перетворювалися на мистецькі вечори, що мали націєтворчий характер. І саме там композитор опікувався малим Максимом Рильським.

За легендою (а може, і правдивим свідченням), Микола Лисенко помітив музичний талант хлопчика, спіймавши допитливого Максима, коли той підслуховував його гру. Зацікавившись, композитор випробував здібності сина друга – і лишився задоволеним. Завдяки йому Максим Рильський став ще й вправним музикантом та імпровізатором, а також, пізніше, – справжнім діловим партнером Лисенка, відредагувавши лібрето його опер “Тарас Бульба”, “Наталка Полтавка” та ін.

А все почалося… з дверей кабінету Лисенка. Цікаво, що тут композитор згадав і своє дитинство, коли обожнював слухати музикантів, особливо українські пісні. У 1962 р. Максим Рильський присвятить старшому другу сонет “Микола Лисенко”, де є слова: “У пам’яті він сяє, чародій, / Чиї пісні нас до життя будили”. Композитор, за словами поета, творив “щоденний подвиг”. Отже, добро, зроблене Миколою Лисенком, повернулося.

Кожна біографія будь-якого справжнього творця українського інтересу виідкриває такі нашарування, що в них можна заглиблюватися нескінченно. Варто потягнути за одну ниточку, як починаємо замислюватися. Микола Лисенко був віртуозом у багатьох сферах (згадують, що так, як він виконував власні твори, більше не міг ніхто, і сьогодні те, що ми чуємо, це зовсім інше), але не гнався за дешевою славою і працював для того, щоб українська нація відбулася. Сам яскравий, він виплекав нові таланти, яким музика допомогла осягнути мистецтво – і себе самих.

ДЖЕРЕЛО