Кримці: цікаві факти з історії та традицій

Завдяки пронизливо-емоційній пісні Джамали на Євробаченні про депортацію кримських татар 1944 року дізнався цілий світ. Але історія корінного народу Криму свідчить, що це була не перша спроба їхнього виселення з півострова.

150529074737_crimean_tatars_624x351_epa

Є в цьому літописі і сторінки про триста років Кримського ханства, і два місяці Кримської Народної Республіки за більшовиків, і дружні, а часом і не дуже, стосунки з українськими гетьманами, а також унікальні пам’ятки архітектури, традиції і побут.

Кримське ханство


Інтер’єр Ханського палацу в Бахчисараї

Кримські татари сформувалися як народ у період Кримського ханства – держави, яка існувала на півострові від 1441 до 1783 року. Вони вважають себе нащадками різноманітних народів, що проживали в Криму в різні історичні епохи.

У 1783 році внаслідок перемоги Росії над Османською імперією Крим був окупований, а потім анексований цією державою. Це було початком доби в історії кримських татар, яку багато хто з них називають “чорне століття”.

Утиски з боку російського самодержавства та експропріація землі у кримськотатарських селян спричинили їхню масову міграцію до Османської імперії.

Інтенсивні українсько-кримськотатарські контакти в політичній та військовій сферах почалися, коли гетьман Богдан Хмельницький уклав договір із кримським ханом щодо допомоги в національно-визвольній боротьбі українців проти Речі Посполитої.

“Нужда і закон змінює”

Стосунки кримських татар і українців розвивалися і в економічній сфері. Приміром, соляні озера Криму, що були ханською власністю, годували і козаків Запорізької Січі.

Кримська сіль користувалася попитом на європейському ринку, і козаки купували її у кримських татар досить дешево, отримуючи зиск від реекспорту в європейські держави. Навзаєм козаки надавали кримським татарам можливість випасати коней на українських землях.

Попри періоди протиріч і збройних конфліктів кримські татари і козаки неодноразово допомагали одні одному в біді.

За свідченням історика Дмитра Бантиш-Каменського, один із затятих супротивників сусідньої мусульманської держави, кошовий отаман Запорізької Січі Іван Сірко, дозволив кримцям кочувати на українській території, коли в степах ханства була посуха.

А у відповідь на претензії гетьмана Івана Самійловича через самовільне рішення Сірко заявив: “Якщо б і сам чорт, пане гетьман, допомагав людям в крайній їх нужді, то нехтувати цим не годиться, адже кажуть люди: нужда і закон змінює. А якщо ми, живши з татарами по сусідству, допомагаємо один одному, то це розумному не диво”.

Перлина архітектури

Коли йдеться про культурну спадщину кримських татар, зокрема архітектурну, зазвичай згадують Ханський палац в Бахчисараї. Але існує ще одна перлина – соборна мечеть Джума-Джамі, розташована в Євпаторії.

Ця мечеть була однією з головних у Кримському ханстві. Сьогодні вона вважається шедевром світової ісламської архітектури XVI століття.

Архітектура мечеті унікальна: величезний купол оточують 12 куполів, з боків підносяться два гостроверхих мінарети. Джума-Джамі є найбільшою двомінаретною і багатокупольною мечеттю в Європі.

У Джума-Джамі відбувалася чи не найважливіша подія в житті Кримського ханства. Хан, який отримував у Стамбулі право очолити державу, прибував спочатку в Гезльов (зараз Євпаторія). У мечеті він проходив урочистий молебень і обряд посвячення в хани.

Після цієї церемонії він розписувався в спеціальному акті, який зберігався в мечеті. Потім новообраний хан виходив на відкриті галереї і оприлюднював указ про своє призначення перед підданими. Після цього він вирушав у Бахчисарай, столицю Кримського Ханства.

Кримськотатарський унісекс


Дівчата-татарки в Алупці, початок ХХ століття

За часів Кримського Ханства татарські чоловіки й жінки носили однакове вбрання. Поверх сорочки вони одягали кафтан із вузькими рукавами, який застібали до шиї.

Спідній одяг обмежувався широкими шароварами. На ноги вдягали сап’янні жовті шкарпетки і туфлі. Влітку надворі носили жупани зеленого кольору, а взимку — хутрові шуби.

Чоловіки голили голови, на які одягали червоні суконні тюбетейки, а поверх них – високу круглу або чотирикутну шапку з неширокою овечою оторочкою.

Жінки заплітали волосся у дві коси, які завивали біля голови; дівчата заплітали багато дрібних кіс, які звисали за спиною. Коли жінки чи дівчата виходили з двору, вони ховали обличчя за кісеями.

Про кохання – лише алегорично

Спілкування татар Криму на сердечні теми можна, не вагаючись, вважати формою народного мистецтва.

Річ у тім, що вони виявляли інтерес до протилежної статі у досить поетичний спосіб, бо традиції забороняли молодим людям відверто говорити про кохання. А відтак вони змушені були це робити, вдаючись до алегорій і метафор під час посиденьок.

Ось як змальовував процес залицяння дослідник Аркадій Кончевський у 20-ті роки минулого століття.

“Молодь татарська довгі осінні вечори коротала в тому, що перекидалася фразами на відомі мотиви у віршах, які складалися тут же. Звичай цей називався “чини” або “мане”. Основною їхньою темою було кохання. Ось тип “чину”, записаного мною влітку 1923 року.

“О донько султана! Вийди, покажи мені свій стан, щоб я міг ним помилуватися”, – з такими словами звертається хлопець до своєї симпатії.

“Навіщо тобі дивитися на мій стан? – одразу відповідала в риму дівчина. – Хіба ти не бачив в Бахчисараї тополю?”.

“О кохана, – знову кидає юнак, – підніми свої очі, щоб я запам’ятав, які вони”.

“Мені нема чого підводити очі, – відповідає дівчина. – Ти бачив у крамниці чимало маслин”.

“Але, може, ти дозволиш поглянути на твої брови?” – кидає закоханий.

“У цирульника ти бачив п’явки – такі й брови мої”.

“Вітаємо вас із Кримом”

ХХ століття виявилося досить буремним для корінного населення Криму. Кримські татари боролися за свою державність, і Михайло Грушевський, як голова Української Центральної Ради, особисто надавав їм всіляку підтримку в національному самовизначенні.

Своєю чергою Мусульманський Виконком Криму висловив солідарність із самовизначенням українського народу.

Після того, як З’їзд поневолених народів Росії, що відбувся у Києві у вересні 1917 року, висловився за територіальну автономію Криму, Центральна Рада надіслала кримським татарам привітання: “Ми вітаємо вас із Кримом, тому що бачимо там життєві сили. Можете керувати Кримом так, як вам заманеться.”

Хотіли, “як у Швейцарії”


Кримськотатарське селище. Архівне фото

Першим головою уряду проголошеної в грудні 1917 року Кримської народної республіки став Нома́н Челебіджіха́н.

Він виступав за рівноправ’я всіх народів, що живуть у Криму і приклад брав із Європи.

“Наше завдання – створення такої держави, як Швейцарія. Народи Криму є прекрасним букетом, і для кожного народу потрібні рівні права й умови, бо нам іти пліч-о-пліч”, – вважав він.

Проте влада більшовиків, встановлена в Петрограді 25 жовтня 1917 року, не визнала кримськотатарський уряд і досить швидко поклала край існуванню молодої республіки.

У січні 1918 року більшовики захопили Сімферополь, заарештували Челебіджіхана і літаком перевезли у Севастополь. 23 лютого 1918 року матроси розстріляли його у міській в’язниці, а тіло викинули в Чорне море.

“Кримська Каліфорнія”


Кримськотатарський будинок

Та це стало лише початком проблем кримських татар за радянської влади. У 20-ті роки Сталін спробував втілити в життя ідею Леніна про створення в Криму єврейської республіки. Так званий план “Кримська Каліфорнія” передбачав відселення корінних мешканців півострова.

У той час у СРСР чималу роль відігравала американська благочинна організація “Джойнт”, головним завдання якої була допомога євреям.

У 1929 році “Джойнт” і уряд СРСР підписали угоду про фінансову допомогу, за умовами якої американці виділяли 900 тисяч доларів щороку протягом десятиріччя для переселення на півострів і облаштування там євреїв.

Особливість проекту полягала в тому, що під позику уряд СРСР фактично заклав землі Криму.

Проект призвів до протестів корінних мешканців. Кримські татари нападали на поїзди, якими єврейські переселенці прибували на півострів. Заколоти змусили Сталіна визнати на засіданні Політбюро, що “Кримська Каліфорнія” не дає країні нічого, крім міжнаціональної ворожнечі.

У 1936 році проект згорнули. Єврейський автономний округ створили на Далекому Сході Росії. А от до планів депортації кримських татар повернулися трохи пізніше, у 1944 році.


Після розпаду СРСР сотні тисяч кримських татар повернулися до Криму. На фото – будівництво в селищі Молодіжне, 1992 рік

Наталка Матюхіна, Моніторинг ВВС

Джерело