“Кожен прожитий день був як останній” (Інтерв’ю Сингаєвської Людмили Анатоліївни, бібліотекарки Оранської сільської бібліотеки-філії, КЗ ІСР «Іванківська публічна бібліотека», Іванківської ТГ)

изображение_viber_2022-08-31_18-43-22-190Обласне вільне інтерв’ювання «Київщина: 1 місяць, 1 тиждень, 1 день»

Дізнавшись про початок російського вторгнення на нашу землю, я почувалася вкрай наляканою та розгубленою. Паніка та брак часу не дали нам змоги вчасно виїхати в безпечне місце, адже десь під вечір, 24 лютого, через наше село вже посунули перші ворожі танки.

Приблизно за тиждень після окупації зникли мобільний зв’язок та електропостачання, не стало води. Над головами постійно шугали ворожі винищувачі, гелікоптери, відбувалися запуски ракет. За селом російські військові охороняли переправу через річку Тетерів, по якій переміщалася ворожа техніка (здебільшого переправа слугувала для відступу з зони бойових дій).

Через деякий час ворожі БТР вже їздили не тільки до переправи, а й селом. Було дуже страшно, бо ніхто не знав, коли це все закінчиться, і кожен прожитий день був як останній. Особливо лякала невідомість: що з нами буде коли закінчаться харчі, або що буде з селом, коли ворог відступатиме?

Через декілька днів від початку окупації я вирішила сходити до бібліотеки, щоб прибрати звідти альбоми з інформацією про місцевих воїнів АТО та іншу військово-патріотичну літературу. Пам’ятаю, як мій чоловік стояв на вулиці на сторожі, а я швиденько прибирала з полиць всі патріотичні матеріали, боячись, що сюди в любий момент може зайти рашист зі зброєю. Також були заховані в надійне місце й бібліотечний комп’ютер та оргтехніка.              

У більш-менш спокійні дні, за попередньою домовленістю з читачами, я ненадовго відчиняла бібліотеку, щоб вони могли швиденько обрати собі літературу для читання, менш сміливим користувачам – розносила книги та журнали по хатах. Дітей взагалі не було видно на вулиці, тож я навідувалася до них додому. Особливою популярністю серед дітвори, крім казок, користувалися різноманітні енциклопедії, журнали з загадками та головоломками. Наймолодші читачі замовляли принести їм пазли, конструктори «Лего» та інші іграшки, яких є багато в нашій книгозбірні. Йдучи в бібліотеку, завжди брала з собою якісь продукти: консервацію, овочі, фрукти, цукерки та пригощала ними відвідувачів.

Під час окупації я дуже переживала, щоб бібліотека залишилась неушкодженою, адже це не тільки місце моєї роботи, а я частина мого життя. На щастя, книгозбірня в нашому селі не постраждала від військових дій і вже за декілька днів після деокупації почала потроху відновлювати свою роботу.

Зараз сільська бібліотека користується попитом і серед наших захисників, які, за можливості, навідуються сюди, щоб обрати цікаву книгу, скористатися інтернетом, підзарядити телефон або просто поспілкуватися, відволіктися від війни. Було дуже приємно почути від військового зі Львова, коли той, потрапивши до нас в село і побачивши бібліотеку, з піднесенням сказав: «Якщо в цьому селі є бібліотека, то значить, ще не все втрачено».

Разом з директором сільського Будинку культури ми виготовили патріотичні браслети, які були освячені в церкві та подаровані нашим захисникам при від’їзді в зону бойових дій. Сподіваюся, що вони будуть не тільки надійними оберегами для бійців, а й нагадуваннями про знайомство з нашою бібліотекою.

Сингаєвська Людмила Анатоліївна,

бібліотекар Оранської сільської бібліотеки-філії

КЗ ІСР «Іванківська публічна бібліотека» Іванківська ТГ

282199063_539087464342640_7293320109318816771_n