До 80-річчя з дня народження Миколи Горбаля, гідного сина Лемківщини

IMG_08381Благословенна лемківська земля подарувала світові тисячі талановитих, обдарованих, видатних особистостей в науці, культурі, політиці, релігії та інших сферах людського суспільства.
Але особливе місце серед них займає велична постать Миколи Горбаля, гідного сина Лемківщини, який у великій любові до України зберіг у своєму серці й щиру любов до рідного лемківського краю.
Микола Андрійович Горбаль – відомий український дисидент, учасник руху шестидесятників, багаторічний політв’язень комуністичного режиму (16 років радянських таборів – 1970-1977, 1979-1988), правозахисник, політик, поет, композитор, письменник, громадський діяч, член і секретар Української Гельсінської спілки, голова Київської організації Української Республіканської партії, член-засновник Республіканської Християнської партії, член Міжнародного і Українського ПЕН-клубів, засновник Благодійного Фонду «Галерея Богдана», депутат Київської міської ради, Народний депутат України… Про цю незвичайну, сильну, незламну духом і волею, Людину можна розповідати нескінченно. Його життя стало героїчною легендою, а його стійкість, невтомність і працелюбність – взірцем громадянина.
«Я народжений 1940 року, з 9 на 10 вересня, в селі Воловець Горлицького повіту – це було Краківське воєводство на Лемківщині. Це одна з найзахідніших частин українських Карпат, недалеко від села Криниця – відомого курорту з мінеральними водами. У нашому селі не було ні однієї польської сім’ї, чисто українське село», – розповідає Микола Горбаль в інтерв’ю Василю Овсієнку в 1998 році.
Коротке й щасливе дитинство Миколи на Лемківщині залишилося теплим спогадом про рідний край на все життя і переламалося в п’ятирічному віці вигнанням до «совіцького раю». У книзі «Повість про три дороги» Микола Горбаль пише: «Можна вважати, що тоді нас сюди привезли під конвоєм: коли за рішенням переможців у ІІ світовій війні частина етнічних українських земель відійшла до складу Польщі, українців звідтіль вивозили у товарних (призначених для перевезення худоби) вагонах і розселяли по УРСР. Ми опинилися на Харківщині». У 1947 році родина Горбалів, незважаючи на заборону влади покидати місце поселення, нічними товарняками перебралася на Тернопільщину, де осіла в селі Летяче, нині Заліщицького району. Бо «додому» вже дороги не було – кордони закрили наглухо.
Тут, на Тернопіллі, й минала його юність і молодість. Після закінчення музично-педагогічного училища з 1963 року Микола Горбаль працював вчителем музики у м. Борщеві. Тут вперше він проявив себе як поет та композитор, як здібний організатор і керівник художніх колективів. Більшість музично-пісенних творів, що виконувались у керованих ним ансамблях, були його авторства. «Тоді, в 60-х роках, – це ж “Собор” Олеся Гончара, це Романа Іваничука «Мальви», поезії Ліни Костенко, Василя Симоненка, навіть до Борщева доходив деякий самвидав. О, я просто тоді був окрилений! Я був у близьких стосунках з Володимиром Івасюком…», – згадує Микола Горбаль. Проте «окрилених» більшовизм ненавидів і переслідував.
І 24 листопада 1970 року Микола Горбаль був заарештований КДБ за так звану антирадянську агітацію та пропаганду. Арешт не дав можливості закінчити інститут (вчився заочно на музпедфакультеті Івано-Франківського інституту). Його творчість було визнано націоналістичною за змістом. В основу звинувачення взято авторство поеми “Дума”. Був засуджений на 5 років ув’язнення у таборах суворого режиму і 2 роки заслання до Сибіру.
За час першого ув’язнення молодий поет написав зо два десятки текстів пісень з нотами. Більшість з них було переслано в листах як привітання друзям з якоїсь нагоди (“Дитяча колядка”, “Білий камінь” і ін.). Три пісні були написані лемківською говіркою: “Цвинтарі”, “А поле те чорне”, “Над потоком”. Ці пісні з нотами увійшли в збірку невільничих поезій та пісень, що пізніше вийшла в Америці.
Після звільнення 1977 року приїхав до Києва, став членом правозахисної організації Українська Гельсінська група. Всі члени групи згодом були заарештовані й ув’язнені. Не обминула зла доля і Горбаля. 23 жовтня 1979 року його арештовано знову – вирок 5 років таборів суворого режиму.
«Лемківський вигнанець в «радянській» Україні, співець і в’язень» – так писали про нього в той час за океаном. «У виступі з приводу арештування Горбаля на американському радіо “Свобода”, його давня приятелька, Надія Світлична запитувала: “Чи вистачить у тих, чиє сумління не спить, послідов­ности й терпіння, щоб оборонити одного з побратимів?” Сьогодні, коли Миколу Горбаля засуджено, хто боронитиме його? На його захист, як і на захист інших українських “в’язнів сумління” в московській тюрмі, мусить стати вся українська громада у вільному світі. І до її протесту мусять при­лучитися й усі лемки в світовому розсіянні, обороняючи земляка-страдника, доброго сина Лемківщини і України» (квартальник «Лемківщина», США, літо 1980). 
Проте навіть за тюремними ґратами Микола Горбаль не тільки не зламався, а писав статті, табірні хроніки (“Хроніка життя в кримінальному таборі”, опублікована в Парижі в газеті „Українське слово”), занотовував тюремну інформацію, створював поетичні твори, які неймовірними шляхами передавалися «на волю», а потім за кордон.
У 1983 році у видавництві “Сучасність” (США) вийшла друком книга його поезій і пісень “Деталі піщаного годинника”, там же була видана книжечка його дитячих поезій “Коломийка для Андрійка”. Його вірші були опубліковані англійською, німецькою і французькою мовами.
Після відбуття покарання 24 жовтня 1984 року Миколу Горбаля не випускають з ув’язнення, а заарештовують втретє, знову ж звинувативши за антирадянську агітацію та пропаганду і засуджують до 8 років особливо суворого режиму і трьох років заслання.
Під час ув’язнення в українській періодиці Великобританії, Франції, США друкувались його правозахисні статті. А у 1986 році в Німеччині у перекладі німецькою мовою вийшла добірка його поезій “Тут чекають кінця”.
Мордовські, пермські, томські, уральські табори… 16 найкращих років життя… «Який несподіваний стрес – перший арешт, який пекельний біль – другий арешт, щоб отримати третій, а з ним душевний спокій і віру» (Микола Горбаль, 1998).
«Відбував кару і з Антонюком, і зі Світличним, і з Марченком, з Калинцем». А ще з Семеном Глузманом, Василем Стусом, покутником Семеном Скаличем, з священиками й правозахисниками. «Коли мене привезли в табір особливого режиму, я знав там усіх. Лук’яненко, Овсієнко, Сокульський, Приходько, Кандиба. Так, «жменька», але всі тут». У таборі був «переписувачем» документів – мікроскопічними літерами на невеличких клаптиках паперу копіював вироки, свідчення та спогади радянських політв’язнів, які у вигляді невеличких «капсул» передавалися на волю – в дисидентський самвидав, на радіостанції «Голос Америки» та радіо «Свобода». Таким чином, через подвиг авторів, переписувачів, передавачів, які за цю діяльність ризикували власною свободою і навіть життям, світ дізнавався про злочини радянської системи проти гідності як окремих людей, так цілих націй.
23 серпня 1988 року, у час так званої “перебудови”, Микола Горбаль був звільнений одним з останніх із сумнозвісного уральського табору Кучино.
І зразу після повернення до Києва, з вересня цього ж року, він активно включається в українську громадсько-політичну діяльність. Його призначають виконавчим секретарем УГС і головою Київської крайової організації УРП. У 1990-1994 роках Микола Горбаль – депутат Київської міської Ради. З 1994 року – народний депутат України.
Але, незважаючи на тяжкі роки особистої неволі й переслідувань, лемко Горбаль не забув про своє коріння й біль свого вигнаного стражденного люду. І він активно включається в громадську діяльність світової української лемківської спільноти. У жовтні 1993 року він був гостем І Світового Конґресу Світової Федерації Лемків у Львові. Брав участь у ІІ Світовому Конґресі Світової Федерації Лемків (1997) і підтримав ідею перейменування СФЛ у Світову Федерацію українських лемківських об’єднань (СФУЛО). Був членом Президії СФУЛО. Він активно долучився до громадської діяльності лемків в Україні як голова Київського товариства «Лемківщина» (1989), став організатором та учасником чоловічого вокального гурту „Лемки Києва”. У вересні 1998 року взяв активну участь у засіданні Координаційної ради Міжобласного товариства «Лемківщина». Брав участь у конференції «30 років діяльності СФЛ – здобутки і втрати» (2000). Був членом оргкомітету з проведення ІІІ Конґресу СФУЛО в Києві (2002), активним учасником обговорення проекту Статуту СФУЛО та програми наукової конференції «Актуальні проблеми етнічного відродження Лемківщини»…
Впродовж нелегкого життєвого шляху Миколи Горбаля у його серці, в його діяльності, у творчості сумно бринить лемківська струна про «перший політичний Чорнобиль України» – тотальне вигнання етнічних українців зі споконвічних земель 1944-1947 років. «Сотні українських сіл, у яких впродовж сотень років народжувалися, співали пісень, женилися, відходили у вічність – тепер стали пусткою», – пише він з болем у книзі «Повість про три дороги».
Літературна творчість Миколи Горбаля плідна і багатогранна. Крім опублікованих раніше поезій, пісень, статей, хронік та інших матеріалів, у 1992 році під редакцією Люби Голоти у видавництві “Український письменник” побачила світ збірка вибраних поезій під тією ж назвою “Деталі піщаного годинника”. Крім того, виходять з друку збірки поезій «Придорожня капличка» (1989), «З облоги ночі» (1993). Письменник Микола Горбаль є автором відомих книг: «1 із 60» (2001), «Презентація життя» (2006), «Повернення» (2015) та «Повість про три дороги» (2020).
Микола Горбаль став членом українського і міжнародного літературного об’єднання ПЕН-клуб (з 1986), лауреатом Премії імені Василя Стуса (1992) та Премії імені Ірини Калинець(2016).
За вагомий особистий внесок у національне та державне відродження України, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і незалежності, активну політичну і громадську діяльність Микола Горбаль нагороджений Орденом «За заслуги» ІІІ ст. (2005), Орденом «За мужність» І ст. (2006), Орденом Свободи (2009).
Вся світова лемківська українська громада щиро шанує пана Миколу Горбаля, світлу, шляхетну, мужню Людину, великого і гідного Лемка і зичить міцного здоров’я, родинного й особистого щастя, нових творчих звершень, високих здобутків у громадсько-політичній діяльності, безмежної життєвої наснаги на многії літа!
Ярослава Галик
Голова Світової федерації
українських лемківських об’єднань
Бібліотечні працівники КЗ КОР “Київська обласна бібліотека для юнацтва” приєднуються до вітань та бажають Миколі Андрійовичу нових високих творчих здобутків, життєвої наснаги.