До 120-річчя Бориса Тенети

Teneta_Boris_covers8 квітня 1903 року, народився український поет та прозаїк Розстріляного відродження Борис Йосафович Тенета (справжнє прізвище Гурій).

 

До сучасного читача дійшла незначна кількість поезій Бориса Тенети, розкиданих по тогочасних літературно-мистецьких часописах. Публікуючись у популярних тоді «Зорі», «Новій громаді», «Глобусі», «Житті й революції» та отримуючи схвальні відгуки, Борис Тенета так і не видав жодної поетичної збірки, «вважаючи за своє основне покликання – прозу, а на свої вірші дивлячись як на щось інтимне, занадто «своє», де кажеш собі самому щиру правду».

Його поезії – це медитації, у яких проблема людини і природи набуває філософського змісту. Ліричний герой поета зосереджено й проникливо вдивляється у природу. Це погляд модерної людини молодого XX століття, яка прагне збагнути закономірності буття. Злиття станів душі й природи – характерна риса імпресіоністичної поезії, якій притаманні лаконічність, витончене вираження емоцій; художнє відображення мінливості настроїв та мінливості світу; модерністське розуміння краси, що включає поняття гармонії.

200px-Borys_Teneta_01Художнє трактування поетом вітчизняних революційних подій, посилене у другому творчому періоді (1928-1935 роках), зумовлене не так закономірними впливами всесвітніх суспільних катаклізмів, як тривогою за майбутнє нації.  Звернення Тенети до соціальних мотивів цілком закономірне і виправдане, адже «письменство, коли воно претендує на співзвучність з добою і на активну чіткість – з логіки самого цього спрямовання мусить узяти у свій дієвий обіг усе матеріальне наповнення епохи, висвітлити діалектику нового розміщення соціальних речей та їхні соціальні зв’язки й взаємини».  

Для художніх творів експресіоністського звучання характерне прагнення «подолати» жорстоку реальність за допомогою вивільнення емоційної енергії суб’єкта, внутрішньої духовної свободи. Тому в них простежується виразна емоційність, вибуховість почуттів; гіперболізація «я»; відсутність внутрішньої гармонії та гармонії зі світом; творення світу вищого порядку та наповнення його почуттями. Такі ознаки відзначаємо у соціально спрямованій поезії Бориса Тенети. Для митця світ позначений людськими стражданнями й болями, а сучасна реальність ототожнюється із невинними смертями. Його невеликий за обсягом поетичний доробок є своєрідним художнім явищем, в якому органічно поєднані дві тенденції – традиційна (реалістична) і новаторська (модерна).

Поряд із поезією, помітним художнім внеском до скарбниці українського художнього слова 1920-х–1930-х рр. стала прозова спадщина Бориса Тенети: понад тридцять новел і повістей (опубліковані за життя автора), історичний роман (виданий посмертно) та зразки малої прози, що потребують сумлінної текстологічно-редакторської роботи. Письменник працював над прозовими творами, починаючи з середини 1920-х років, вважаючи їх своїм основним покликанням. Окремими книгами вийшли повісті та оповідання «Листи з Криму» (1927), «Гармонія і свинушник» (1928), «Десята секунда» (1929), «Будні», «Ненависть», «П’яниці» (1930), «В бою» (1931).

У психологічних оповіданнях «Місто» (1925), «Ненависть» (1929), «Люди» (1930), повісті «Гармонія і свинушник» (1927) автор через призму сприйняття героями творів навколишньої дійсності передає власне болісне переживання за світ, який поступово втрачає свою духовну сутність, вічні цінності. Як наслідок – неминуча дисгармонія в суспільстві, вимушений складний вибір особистістю одного зі способів існування. На тлі тогочасної жорстокої дійсності Борис Тенета знаходить моменти переродження революційного духу людини, піднесення гуманістичних ідей, що майстерно втілює в повісті «Гармонія і свинушник» (1928), оповіданнях «Безробітній» (1925), «Голод» (1927), «Ненависть» (1930), та ряді поезій громадського звучання.

Boris_Teneta__Garmoniya_i_svinushnikУ повісті «Гармонія і свинушник» (1928) автор відтворює дві контрастних форми людського життя. Символічно-алегоричний заголовок твору вказує на суперечливий характер світосприйняття письменником тогочасної ситуації в країні. Борис Тенета, використовуючи алегоричні образи, переконливо змальовує дві контрастні форми життя людини у соціумі – омріяну «гармонію» (ідеальний, навіть утопічний, образ суспільства) та «свинушник» (символ реального трагічного сьогодення). Письменник ставить окрему особистість перед проблемою складного морального вибору, адже, на його думку, протистояти жорстокій буденності може тільки сила духу людини, можливість вільного вибору та внутрішня свобода особистості. 

Проблема міста є однією з головних у повісті «Гармонія і свинушник». Вона осмислюється як протилежність селу, широким степам. Письменник зображує місто в різних ракурсах і емоційних характеристиках людей. Воно, ніби живий організм, що надає людині іншого статусу, нової якості, який змінює. У творах митця людина, переміщуючись із села до міста, наче відривається від свого коріння, втрачає себе, вихолощується, губить щось істинне і справжнє, до чого потім повертається все життя. У полі зору автора місто в післяреволюційний період, коли до нього потягнулася молодь, щоб посісти там власне місце. Суттєва відмінність між двома світами, в яких існують герої повісті, значною мірою впливає на їхній психологічний стан, порушує внутрішню рівновагу, поглиблює складне матеріальне становище.

В оповіданні «Безробітній» (1925) Борис Тенета занурюється у світ обділеної долею людини, яка не має роботи, а відтак – засобів до існування, голодує, «а на розі Проспекта й Великої – кафе. Музика грає, а люди їдять….» Ми відчуваємо стан тогочасного життя Катеринослава, викликаний соціально-політичним становищем країни. Цей твір належить до жанрового різновиду новели-рефлексії. У новелі виразно виділяється така характерна стильова ознака Тенети як органічне поєднання психологічного заглиблення у внутрішній світ героя з яскраво вираженим авторським ліричним почуттям, що за допомогою прийому оповіді від першої особи стирає грань між автором і персонажем, інтимізує розповідь. Рефлексії оповідача надається виняткове значення – вона стає реалією самопізнання, усвідомлення довколишньої дійсності і власне життя головного персонажа-митця. Рефлексія героя-оповідача актуалізує ключову контекстуальну опозицію «голод» – «сите життя».

Ще одним яскравим прикладом змалювання реалістичної дійсності знедоленої і голодної України 20-30-х років минулого століття є оповідання «Голод» (1927). Співзвучний думкам автора, монолог головного героя відтворює облудну мораль нової епохи, доводячи, що нова система радянського режиму віддає перевагу зарозумілому пристосуванству. Їй не потрібні інтелігентство, освіченість, прогресивність… «Ви гадаєте, що легко писати оповідання? Якби-ж-то так? От вчора, чув я цікаву розмову одної панночки… Яка рація їй поступати до інституту? (не біда, що й не прийняли). Пройде вона курси машиністки-друкарки і за допомогою Івана Семеновича (це технік, що під час ленінського набору проліз у партію; вона навіть спочатку не повірила, щоб такий солідний) улаштується на посаду й стане комуністкою. Не комуністкою, власне, а партійною». Провідною темою оповідання, звичайно ж, залишається тема голоду: «На пустий шлунок не напишеш! Я кинув цю справу й тепер лежу на пісочку догори черевом і прислухаюсь до шлункової музики. А він гомонить… доїдаю хліб… лише через це я й пишу, бо для мене хліб – що вугіль для машини…».

boocoverДо збірки «Листи з Криму» (1927), автор зібрав усі свої кращі новели докупи («Мусема», «Голод», «Листи з Криму» і  «Маріяка»), за художньо-стильовими особливостями твори збірки є зразками модерністської ліричної прози – різновиду епосу, композиційним центром якого є душевні переживання та думки персонажа, психологізм.

За жанром «Листи з Криму» – епістолярна новела, що складається з трьох листів, обрамлених коментарями-висновками оповідача. Побудова комунікації у новелі своєрідна. Автор використовує прийом «текст у тексті» – Іван пише свої листи оповідачу, котрий, в свою чергу, спілкується з читачем, шкодуючи, що не може дати «оригіналу», де можна побачити «нервовий  почерк, перекреслені і наново переписані цілі сторінки… ви можливо помітили-б і жовті плями від сліз…». Відтак у читача виникає враження безпосереднього спілкування з усіма героями новели. Крім оповіді від першої особи, зосередженої переважно на внутрішньому конфлікті особистості, автор використовує в листах новели динамічний теперішній час, що пульсує між минулим і майбутнім, поглинає їх, створює так зване «відчуття моменту» – суттєву особливість твору. Тенета створює для своїх персонажів імпресіоністично типові умови – вони вихоплені, відірвані від реалій звичної буденності, зображені в невідомих для них обставинах (подорож і відпочинок у Криму).

136528274Збірка прози «Десята секунда» (1929) («Люди», «Ненависть», «Десята секунда», «П’яниці», та «Прийшла пора»), має домінантні новелістичні ознаки – динамічний сюжетот та концентрацію уваги автора на внутрішньому світі персонажів, їхніх думках, переживаннях. Щоправда, зосередження на психології героїв у письменника побіжне. Новеліст у збірці відходить від кола попередніх власних найінтимніших внутрішніх душевних переживань, від індивідуалістичного самозаглиблення до ширшої соціальної тематики і до змалювання не індивідуальної, а масової психології.

Період творчості Бориса Тенети як представника «нової генерації» (1920-і–1930-і рр.) збігається з активним розвитком новелістики в українській літературі XX століття. Тож не викликає подиву, що у малій прозі письменника відбито широкий спектр сучасних йому світоглядно-естетичних та жанрово-стильових пошуків: новела-рефлексія, лірична новела, епістолярна новела, новела-сповідь, психологічна новела, соціально-психологічна новела. Творчість Б. Тенети синтезувала в собі риси традиційної української літератури, глибоко національного світовідчуття та модерністські віяння європейської думки. Його творчість по праву належить до здобутків української літератури.

изображение_viber_2023-04-06_17-06-16-856Детальну біографію життя та творчості Бориса Тенети читайте в нашому виданні:  Читай українське. Частина IV: огляд творчості  до ювілеїв українських літераторів розстріляного відродження: Б. Тенети; Г. Шкурупія; М. Хвильового; М. Філянського.

 

Підготовлено інформаційно-бібліографічним відділом,

завідувач Людмила Соколовська