Сьогодні виповнюється 115 років від дня народження Олени Іванівни Теліги, української поетеси, літературного критика, діячки Організації українських націоналістів. 

Ім’ям цієї тендітної жінки, яка прожила усього 36 років, названі вулиці в Києві, Дніпрі, Житомирі, Запоріжжі, Ковелі, Конотопі, Львові, Рівному, Сумах, Ужгороді, Умані, Кропивницькому  ̶  усього по 30 ̶ ти населених пунктах України. В її ім’я Нацбанком України випущена монета до 100 ̶ річчя. На символічному місці поховання встановлено Пам’ятний Хрест, по Україні відкрито безліч меморіальних дошок. Названий 20 ̶ й курінь Уладу Пластунів Юнаків та Пластунок Юначок (УПЮ). Встановлена літературно ̶ мистецька премія ім. О. Теліги. Її ім’ям названі: Всеукраїнське жіноче товариство, бібліотека №15 та школа №97 м. Києва. 

Так що то була за жінка, яка удостоєна такої честі?

Олена Іванівна Теліга народилась 21 липня 1906 р. в українській родині під Москвою, де її батько, Іван Опанасович Шовгенів викладав в інженерному училищі. Батько походив зі Слобідської України (Харківська область), а після закінчення Петербурзького Інституту інженерів шляхів сполучення осів у Росії. Мати, Уляна Шовгенова (Нальянч ̶ Качковська) походила з Поділля, з української православної священицької родини, що мала білоруське коріння. Народилась Уляна у м. Старокостянтинів (тепер Хмельницька обл.), закінчила Бестужевські курси в Петербурзі та стала вчителювати.

Родина переїхала до Петербурга, коли Оленці було 5 років, але у 1918 ̶ му, коли Олені було 12, повернулись в Україну, до Києва, де дівчинка пішла до Жіночої гімназії Олександри Дучинської. В ті революційні роки приватна освіта стала згортатись, всі діти повинні були навчатись в єдиних трудових звичайних школах і Олена потрапила саме до такої.

Через два роки батько Олени вже професорував у Київському політехнічному інституті та був директором Департаменту водних, шосейний і  ґрунтових доріг Міністерства шляхів уряду УНР.  У листопаді 1920 ̶ го разом з урядом він був евакуйований на територію Польщі до міста Тарнів, а 14 ̶ річна Олена залишилась у Києві без засобів до існування. Вона полола городи в селах під містом, допомагала матері продавати чи вимінювати речі за харчі.

З липня 1922 року родина оселилась в Подєбрадах (Чехословаччина). Батько на той час вже був ректором Української господарської академії. В цій країні Олена ввійшла у коло молодих українських інтелектуалів та поетів, колишніх вояків Армії УНР. Там, у Подєбрадах, у 22 ̶ 23 ̶ му роках вона навчалася на Українських матуральних курсах, після закінчення яких мала «матуру», документ, що дозволяв навчання у вищій школі. У 23 ̶ 29 ̶ му рр. навчалася на історико ̶ філологічному факультеті Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова в Празі.

У Подєбрадах вона познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком Михайлом Телігою, студентом господарської академії, з яким вони разом відвідували драмгурток, танцювальну групу. Одружилися вони 1 серпня 1926 р. Вінчались в Подєбрадах православним священиком в євангелицький церкві св. Миколи.

У 22 роки Олена розпочала літературну діяльність, друкуючись в «Літературно ̶ науковому віснику» (1922 ̶ 1932), що виходив у Львові. З вересня 1929 по 1939 проживала у Варшаві, куди за рік до того переїхали батьки Олени. Мати померла в рік переїзду родини Теліг, 1929го. Роботу знайти було складно і молода родина опинилась у скрутному становищі. Михайло за мізерні гроші працював землеміром у глухому польському селі Желязна Жондова, де влітку до нього приїздила Олена. Взимку вона жила у Варшаві щоб щось заробити. Бралася за будь ̶ яку роботу, навіть працювала манекенницею у магазині одягу. Потім влаштувалась вчителькою української мови у недільній школі при Союзі українок ̶ емігранток у Варшаві, але працювала там безоплатно. З часом Михайло знайшов роботу при польській залізниці, Олена працювала вчителькою української при Українському Центральному Комітеті, продовжуючи активну мистецьку та громадську діяльність, стала одним з співробітників львовського «Вісника» (1933 ̶ 1939). Перед Українською Студентською Громадою виступала з рефератами, які потім друкувались у «Віснику»: «Сила через радість» (1937), «Сліпа вулиця» (1938), «Якими нас прагнете?» (1935).

Протягом 1939 ̶ 1941 проживала у Кракові. Тут вона зустрілась з давнім знайомим Олегом Кандибою (О. Ольчиж). Вступила в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), де активно працювала в Культурній референтурі Проводу ОУН, якою керував Ольжич. В ті часи співпрацювала з краківською «Просвітою», де виступала з рефератами: «Вступне слово на Академію в честь гетьмана Мазепи», «Партачі життя». В лютому 1940 очолила молодіжне Мистецьке товариство «Зарево».

Розкол ОУН Олена Теліга сприйняла як загальнонаціональну та особисту трагедію. Вона залишилась в частині, керованій полковником Андрієм Мельником.

Після початку радянсько ̶ німецької війни в липні 1941 в складі похідних груп ОУН, Олена разом з Уласом Самчуком нелегально перейшла кордон і переїхала до Львова. У вересні прибула до Рівного, де написала статті «Розсипаються мури», «Братерство в народі», які були опубліковані в редагованій Самчуком газеті «Волинь».

22 жовтня 1941 р. Олена Теліга прибула до окупованого німцями Києва. Тут вона мешкала за різними адресами, але після приїзду у листопаді Михайла Теліги вони оселились на вулиці Караваєвській (тепер ріг вулиць Льва Толстого і Панькіської 2/25) в квартирі №90. Це була остання їх адреса.

В останньому листі з Києва вона написала:

«…Ми йшли вчора ввечері коло засніженого університету, самі білі і замерзли так, що устами не можна було поворухнути, з холодного приміщення Спілки до холодного дому… Але за цим снігом і вітрами відчувається вже яскраве сонце і зелена весна».

У Києві Теліги спілкувались з Олегом Ольжичем, Іваном Рогачем, Орестом та Анною Чемеринськими, Іваном Кошиком.

12 грудня була заарештована редакція «Українського слова» та заборонене видання «Літаврів». Олена ігнорувала вказівки гітлерівців принципово. З лютого 1942 почались арешти українських націоналістів. Ольжич вимагав, щоб Теліга покинула Київ, але вона категорично відмовилась й продовжила роботу в Спілці українських письменників. У приватній розмові з М. Михалевичем підкреслила: «Ще раз із Києва на еміграцію не поїду! Не можу…». Знала, на що йде і втикати не збиралась. Друзі попередили, що гестапо готує засідку на вул. Трьохсвятительській, у приміщенні Спілки й радили туди не ходити. Але вона сказала: «На мене чекають люди. Я не можу не прийти тому, що боюсь арешту. Зрештою  ̶  ̶  їх також поарештують. Я не можу втекти, бо хтось міг би сказати: в небезпеці нас лишила, а перед небезпекою говорила про патріотизм і жертовність. Коли я не повернусь, то не забувайте про мене. Коли я загину, то знайте, що свій обов’язок сповнила до кінця».

У приміщенні Спілки гестапівці заявили: хто не належить до Спілки, може йти додому. Михайло Теліга, який до Спілки не належав, але був разом з Оленою, цією можливістю не скористався і був заарештований разом з дружиною.

Місце та час загибелі поетеси та її чоловіка невідомі, але оскільки у лютому масові розстріли відбувались у Бабиному Яру, то 21 лютого 1942 року прийнято вважати  днем пам’яті Олени Теліги, її чоловіка та інших членів ОУН, розстріляних нацистами в Бабиному Яру.

21 лютого 1992 року на символічному місці поховання Олени Іванівни Теліги та її побратимів у Бабиному Яру членами ОУН та представниками патріотичної громадськості України вперше було встановлено Пам’ятний Хрест. 2016 року, з нагоди 110 річниці від дня народження поетеси дерев’яний хрест замінено на кам’яний. Через рік 25 лютого 2017 року на території Національного історико ̶ меморіального заповідника «Бабин Яр» у Києві відбулося відкриття пам’ятника Олені Телізі, який освятив патріарх Київський і всієї Русі ̶ України Філарет.

До 100 ̶ річчя від дня народження поетеси вийшов документальний фільм «Приватний лист світові» (ТО документальних та художніх фільмів НТКУ, 2007). Режисер ̶ постановник Ірина Шатохіна, автор сценарію Теодозія Зарівна, у ролі Олени Теліги  ̶  артистка Зінаїда Журавльова.

Поетична спадщина Олени Іванівни невелика, всього 38 віршів, але за змістом вони мають неперевершену цінність. Літературні критики визначили особливу рису творчості Теліги, яку назвали «пасіонарність любовної лірики».

Поезії:

• Весняне
• «Тільки вечір злітає на місто»
• Радість
• За кордоном
• Життя
• Мужчинам
• І. Чужа весна
• ІІ. Сонний день
• ІІІ. Пломінний день
• Відвічне
• Поворот
• Танго
• Козачок
• Подорожній
• «Не треба слів. Хай буде тільки діло…»
• Літо
• Вірність
• «Ніч була розбурхана та тьмяна…»
• «Моя душа й по темнім трунку…»
• «Не любов, не примха й не пригода…»
• Чоловікові
• «Гострі очі розкриті в морок…»
• «Сьогодні кожний крок хотів би бути вальсом…»
• Неповторне свято
• На п’ятім поверсі
• «Махнуть рукою! Розіллять вино…»
• Відповідь
• «Я руці, що била, не пробачу…»
• Безсмертне
• П’ятнадцята осінь
• Вечірня пісня
• Чорна площа
• Лист
• «Усе — лише не це! Не ці спокійні дні…»
• Напередодні [Два сонети]
• Соняшний спогад
• 1933—1939
• Засудженим

Перші видання поетичних творів Олеги Теліги вийшли окремими збірками на еміграції: «Душа на сторожі» (1946), «Прапори духа» (1947), «О. Теліга. Збірник» (1977), «Полум’яні межі» (1977).

В Україні були видані:

• Теліга О. О краю мій…: Твори, документи, біографічний нарис. — К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1999. — 496 с.
• Теліга О. Листи. Спогади / Упоряд., вст. ст., прим. Н. Миронець. — К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2003. — 400 с.
• Теліга О. Вибрані твори / Упоряд. О. Зінкевич. — К.: Смолоскип, 2006. — 344 с.

Київська обласна бібліотека для юнацтва має підбірку з чотирьох чудових книжок про Олену Телігу, в яких ви знайдете вичерпну інформацію про цю славетну українку, а також зможете познайомитись з її творами.

Олена Теліга. Вибрані твори. Упорядник Осип Зінкевич. 2008 рік. До збірки увійшли всі  відомі поетичні, публіцистичні твори та добірка листів. Книгу доповнює стаття про життя і творчість Теліги, яку написав її побратим – Олег Штуль-Жданович, а також численні спогади інших соратників поетки, підбірка літературно-криттичних статей, анотований покажчик імен і вибіркова бібліографія.

Поетка вогняних меж. Олена Теліга. Д. Донцов. Раритетне видання 1953 року, видане в еміграції коштом Олекси Тяжкого у спілці “Homin Ukrainy” у Торонто. Даровано Кооперативою “Калина”, Вінніпег, Канада. Книга є збіркою критичних статей автора.

Олена Теліга. Листи. Спогади. Упорядник Надія Миронець. Видано 2003 року у Києві видавництвом ім. Олени Теліги на замовлення Держкомітету телебачення та радіомовлення України. Рекомендовано до друку вченою радою Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. У виданні наведено 65 листів і листівок Олени Теліги до різних адресатів: Михайла Теліги, Наталії Лівицької-Холодної, Дмитра Донцова, Уласа Самчука, Олега Лащенка, Богдана-Ігоря Антонича та ін. Другу частину книги становлять спогади сучасників Олени Іванівни, а також фотографії, частина яких публікувалась вперше.

Олена Теліга. Збірник. Перевидане  1992 року накладом видавництва ім. О. Теліги фундації ім. О. Ольжича. Київ-Париж-Лондон-Торонто-Нью Йорк-Сідней. Редакція та примітки О. Жданович. Перше видання вийшло 1977 року накладом Українського Золотого Хреста в ЗСА Детройт-Нью Йорк-Париж. До збіника увійшли поезії, проза й публіцистика Олени Теліги, а також спогади сучасників.

Цитати Олени Теліги:

• Тільки тим дана перемога,

Хто й у болі сміятись зміг!

• Держави стоять не на династії, а на внутрішній єдності і силі народу.

• Змагайся і шукай! Вдивляйся

В очі пристрастей і зречень!

• Ті, що тужили за романтикою, не раз не розуміли цілої її сили. Ті ж, що її нищили, розуміли ту силу у всій її могутній загрозливості і — власне тому — нищили.

• У творця нового життя — великі пристрасті і почування, за які варто віддати життя.

• Перед нашою молоддю стоїть блискуче завдання — стати батьками майбутнього своєї нації.

• Я руці, що била, — не пробачу,

Не для мене переможний бич.

• Помиляється той, хто бачить мужність у цинізмі і брутальності супроти жінок.

• Ті, що стоять… у підніжжі недосяжної вежі або, ще ліпше, — вигідно лежать коло неї, ніколи не в стані побачити її найвищого шпиля.

• Кожний вистріл всередині нації є найліпшою музикою для серця ворога, є для нього більшою радістю, ніж власний цільний вистріл, бо то є завжди музика, якої диригентом є він сам.

• «Жінка-товариш» має переважно так мало жіночості, що — викликаючи пошану — ніколи не викликає любові й адорації.

• Вмій сказати «ні» коли від тебе вимагають сказати — «так».

• Хто готує себе лише на те, щоб впрягтися до плуга, завжди матиме погоничів.

• Для того щоб вміти бачити справжнє обличчя велетнів, людям, що можуть стикатися з ними, — треба бодай трохи піднятися до їх рівня.

• Я — вогонь, я — вихор,

А вони спинятися не звикли.

Не завжди у глибоких водах

Відшукаєш непорушне дно.

• Ненавидь і люби -

І варто буде жити чи вмирати!

• Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив, та там, де треба – я тверда й сувора.(“Сучасникам”).
• Життя кружляє на вузькій межі нових поривів, таємничих кличів, І видаються зайві і чужі давно знайомі речі і обличчя.(“Лист” Л.Мосендзові)
• Не бійся днів заплутаних вузлом, ночей безсонних, очманілих ранків. Хай ріже час лице – добром і злом! Хай палять серце – найдрібніші ранки! (“Напередодні”).