Обласне вільне інтерв’ювання «Київщина: 1 місяць, 1 тиждень, 1 день»

Новини про початок російської «спецоперації» 24.02.2022 року  ̶  ніби грім серед ясного неба пронизали серце! Відразу постали питання: що робити? З чого почати? Як таке сталося? Звичайно, слід себе опанувати, все зважити, сприйняти реальність такою, як вона є…

День, як і всі, слухала новини. А в голові ятрила думка: «Як можна?  Адже ми жили в мирі. «Нас виховували, що росія – сестра України, а росіяни наші брати. І ось ці брати розпочали війну, їхня техніка їде нашими дорогами, полями, їхня зброя без жалю знищує наше населення”.

У цей день я зателефонувала до директора Лугині Н. Д. Тоді я не знала,що це була моя остання розмова на довгий час,  так як на другий день уже зв’язку з Іванковом не було. Тому я, перш за все, заховала на зберігання весь краєзнавчий фонд, краєзнавчі матеріали, документацію, ноутбук.

2 березня по трасі Малин-Чорнобиль вже йшли колони ворожої техніки у напрямку Чорнобиля. Частина ворога залишилася у лісі Гразивець біля с. Поталіївка. Почались постійні обстріли з градів через село.

3 березня о 14 год. пропало світло. Всі зрозуміли, що ми в окупації. 5 березня пропав мобільний зв’язок «Водафон». Світло відновили 6 березня, але не на довго, 9 березня воно пропало вже на довгий час. Залишилися без інформації про стан справ, хто що скаже, перекаже. Найбільше ятрило те, що не знаєш як правильно себе вести, що робити.

20 березня у село завітали рашисти і почали «господарювати». Ходили по хатах, шукали зброю, диверсантів, Бандеру. Виламали танком двері в магазин «Продтовари», в «Закусочну», забрали товари. Завітали в господарство Боярчукова С.Г. де і «паслися» цілий тиждень, з ранку і до вечора.

Дякувати Богу, що у бібліотеку рашисти не завітали. Мабуть не знали  ̶   що воно таке. Ми дуже хвилювалася, коли ворог проїздив повз приміщення. Я не знаю, яка сила захистила наше село, адже великої матеріальної шкоди вони нам не завдали, а ось моральної – так.

Я під час окупації допомагала односельчанам чим могла: кому продуктами, а кому – словом. Допомагала сільському старості роздавати гуманітарну допомогу.

Рашисти дивувалися, що наші люди на велосипеді їздять, йдуть пішки у Іванків за медикаментами, хлібом. А ми до сих пір дивуємося їхній закомплексованості. Довелося поспілкуватися. Вийшла ось така розмова:

-        Чому ви до нас прийшли, ми ж вас не кликали?

-        Ми пришли вас «асвабадіть»

-        Від кого?

-        ( У відповідь тупий погляд і мовчання)… Ви на нас «напали»!

-        Як? Ми до вас прийшли, чи ви?

-        Нет, ми…

1 квітня в село прийшла звістка, що ворог покинув наш край. Почався новий період.

3 квітня у село привезли першу велику гуманітарну допомогу з Києва ( Василенко М.Л. та Гордієнко С.І), а разом з нею сумну звістку про загибель Коритько Анатолія Сергійовича, який загинув захищаючи м. Бучу на початку березня.

4 квітня знову замайорів наш прапор на адмінбудинку, який рашисти зірвали 29 березня. Прапор встановили Ярмоленко Микола Михайлович та Григорчук Віталій Костянтинович. Ось так почалося наше життя «після»… Свою роботу по обслуговуванню населення бібліотека відновила 3 травня 2022 року.

Хочеться всім, хто підтримував, допомагав сказати велике ДЯКУЮ: старості Резановій В.А., яка весь час була поряд з нами, ділила з нами спільну біду; Клочко О.А., який забезпечував молоком всіх жителів села із власної ферми безкоштовно; Репі О.В. – директору ТОВ «Заруддя АГРО», Гребєніковій Н.В,  ̶  ̶  всім, хто об’єднався у волонтерську групу (молодь нашого села, яка проживає у місті),. та багатьом іншим.

Ярмоленко Ніна Миколаївна,

бібліотекар Мусійківської сільської бібліотеки-філії

КЗ ІСР «Іванківська публічна бібліотека»