Полювання на жар-птицю Дмитра Міщенка

Сьогодні міг би відмітити свій 95-й день народження визнаний український письменник, кандидат філологічних наук, лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1993 р.), лауреат премії О. Фадєєва – Дмитро Олексійович Міщенко. Нажаль, його не стало у квітні цього року. 

Дмитро Олексійович, уродженець села Степанівка Перша, Запорізької області (18.11.1921), одразу зі шкільної лави став захищати Вітчизну. Після короткого навчання у Краснодарському мінометному училищі відбув на фронт. У якості командира батареї польової артилерії брав участь у боях на Південному, Сталінградському, Південно-Західному, Першому, Другому та Четвертому українських фронтах, у штурмі Берліна і звільненні Праги.

З 1946 по 1951 р. навчався на філологічному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, потім в аспірантурі. Працював з 1956 року заступником головного редактора Держлітвидаву України, а потім головним редактором видавництва «Радянський письменник» (з 1991 року «Український письменник»).

Друкуватись почав із 1949 року, але наявність цензури, партійний нагляд за діяльністю творців художніх цінностей сковували ініціативу, змушуючи задовольнятись темою війни, ялозити серед варіантів теми про працю. Міщенко не розмінюючись на давно і всім відоме, по-своєму ставився до вимог системи й уміло вишукував в буднях сучасності важливі проблеми суспільства. Найвідоміші його збірки тих років: «Сини моря» 1955, «Сіверяни» 1959.  У 1963 році у книжкових крамницях з’явився роман «Чому не сходяться дороги», у 1967 р. – «Вітри приносять грозу». У кожному з цих творів своєрідно відтворено пагубу бездуховності в суспільному житті людей, про яку серед літературної громадськості піде доволі жвава розмова лише через багато років.

Тоді ж публікується на сторінках журналу «Вітчизна» і повість «Батальйон необмундированих», яка набула серед громадськості широкого розголосу, а пізніше саме ця повість і роман «Хліб наш насущний» (про Голодомор 1932-33 рр.) стали вирішальними, коли йшлося про відзначення творчого доробку Міщенка Державною премією України ім. Т. Г. Шевченка. Не залишилися поза увагою читачів і романи «Найвищий закон», «Честь роду», в яких голосно промовлялось торжество людського і людяного в умовах війни та перших повоєнних років.

Полемічні пристрасті в роки перебудови, у тому числі і в галузі літератури, мистецтва, не змогли залишити байдужими Дмитра Міщенка −  він знову повертається до історичного минулого свого народу:  у 1983–1987 рр. виходить у світ його знакова трилогія — романи «Синьоока Тивер», «Лихі літа ойкумени», «Розплата», у 1990-му — «Полювання на жар-птицю», у 1993-му — «Бунтівний князь», у 1997-му — «Згубні вітри над оазою» (журнальний варіант — «Між Сціллою і Харибдою”), «Не полишу тебе самотньою». В журналах «Криниця», «Київ», «Дніпро», «Вітчизна» друкуються повісті «Sic volo ceasar», «Відлуння Лисої гори», історичні повісті «Останній подвиг невольника», «Дике поле», роман «І станеш ти шукать її сліди».

В останні роки життя письменник часто виступав у пресі з публіцистичними статтями, друкував оповідання, повісті на злободенні теми із життя людей незалежної України. Окремі твори автора перекладені російською, болгарською, словацькою та англійською мовами. За життя Дмитра Міщенка, окрім Державної премії Шевченка та премії О. Фадєєва, нагороджено двома орденами Вітчизняної війни 1 ступеня, орденом Червоної зірки, орденом Богдана Хмельницького 2 ступеня, медаллю А. Макаренка.

Запрошуємо ознайомитись із виданнями Дмитра Міщенка у нашій бібліотеці, а також із аудіокнигою (нижче):

 IMG_20161118_105600