Прапор Перемоги, піднятий у травні 1945-го року над Рейхстагом, став однією з ключових міфологем радянської пропаганди. Імена росіянина Михайла Єгорова та грузина Мелітона Кантарії знали всі радянські школярі, починаючи з першокласників. От тільки мало хто здогадувався, що в цьому списку мало бути іще одне ім’я – українця Олекси Береста.

Він був одинадцятим із шістнадцяти дітей в родині Берестів із села Горяйстівка Охтирського району, що на Сумщині. Йому пощастило вижити в часи Голодомору, який забрав батьків і вісьмох братів і сестер. Працював у колгоспі нарівні з дорослими, закінчив курси трактористів.

В армію пішов добровольцем ще в жовтні 1939-го, брав участь у Зимовій війні проти Фінляндії, врятував життя командира. Пройшов усю війну, був у найгарячіших точках, у складі 150-ї стрілецької дивізії 1-го Білоруського фронту брав участь у вигнанні нацистів з території Польщі, брав Берлін.

Радянське командування велике значення приділяло різним ідеологічним моментам, одним з яких було встановлення Червоного прапора Перемоги над Рейхстаґом. Напередодні штурму Військова рада 3-ї ударної армії 1-го Білоруського фронту підготувала дев’ять прапорів Перемоги, які були передані представникам дев’яти дивізій, що входили до її складу. Розвідгрупу, яка 1 травня 1945 року прикріпила полотнище №5 над Рейхстаґом, очолював українець, лейтенант Олексій Берест.

У Берліні довелося йому відзначитися і ще в одному епізоді. На ранок 1 травня офіцери СС, які захищали Рейхстаґ, викинули білий прапор і висловили готовність до переговорів – але лише з офіцером рангом не нижче полковника. Найвищим чином був комбат, капітан Неустроєв. Але він був надто непрезентабельний: сухорлявий, невисокий на зріст. Не довго думаючи, Неустроєв дав команду перевдягти в полковника богатирського зросту Береста, а сам пішов при ньому «ад’ютантом». Після чотирьох годин перемовин німці погодилися здатися.

Але про це все в переможному екстазі радянського керівництва якось забулося. 8 травня 1946 року за встановлення прапора Перемоги над Рейхстаґом звання Герой Радянського Союзу отримали: капітан Давидов, сержант Єгоров, молодший сержант Кантарія, капітан Неустроєв, старший лейтенант Самсонов. 15 травня такої ж честі був удостоєний старший лейтенант Сьянов, який забезпечував прикриття групі Олексія Береста. Самого Береста нагородили лише орденом Червоного Прапора. Спроби побратимів після війни добитися відновлення справедливості не мали успіху – на всі запити приходила відповідь, що за один і той самий подвиг двічі не нагороджують.

Досі лишається загадкою, хто викреслив Олексу Береста із списку «прапороносців Перемоги»? За однією з версій, це зробив маршал Жуков, який не долюблював політпрацівників. За іншою – сам Сталін, який хотів, щоб у символічному списку фігурували лише представники двох народів: росіянин і грузин. Відомо лише, що в офіційному поданні на нагородження хтось владною рукою над прізвищем Береста накреслив резолюцію: «Кр. Знамя».

Олексій Берест демобілізувався з армії у 1948 році, оселився з дружиною в Ростові-на-Дону. Непоступливий характер і загострене почуття справедливості стали причиною частої зміни роботи. У 1953-му його звинуватили в розтратах кіномережі, яку він очолював. А більше – у тому, що він викинув із 2-го поверху слідчого, який поставив під сумнів його бойові заслуги. Вирок – 10 років пермських таборів (через 5 років його звільнять по амністії).

У 1970-му році Олекса Берест трагічно загинув на очах 5-річного онука, рятуючи з-під потяга дівчинку, яку зіштовхнули з перону. Герою було лише 49.

Зроблена світлина 2 травня 1945 року, коли вже скінчилися вуличні бої і Берлін було повністю окуповано радянськими військами. До того ж, на Рейхстазі було встановлено багато червоних прапорів. Фотограф попросив перших солдатів, які трапилися йому, допомогти зробити фотознімки. Невдовзі він відзняв із ними дві касети.

ДЖЕРЕЛО