Обласне вільне інтерв’ювання «Київщина: 1 місяць, 1 тиждень, 1 день»

Ми чекали приходу весни. В школі діти готувалися до свята мам. Вони щодня прибігали до бібліотеки, шукаючи вірші, пісні, поробки. А дорослі розучували нові пісні та сценівки. Скоро весна, жіноче свято 8 Березня. Ми всі так чекали на весну…

Та мріям нашим не судилося здійснитись. Наше мирне життя було зруйновано на світанку 24 лютого. Хижий ворог вдерся в наші сни, зруйнував мрії, поділив наше життя на «до» і «після».

Страшний сон, який триває вже 237 днів. Все, що відбувалося і відбувається зараз, я буду пам’ятати все життя. Біля 5 години ранку ми прокинулися від вибухів, які лунали десь там, з боку Києва. Включивши телевізор, зрозуміли, що відбувається повномасштабне вторгнення на територію України. Вибухи в Борисполі, Вінниці, Гостомелі…

Війна… Яке страшне слово! Як її не називай  ̶  скільки болю, гіркоти, самотності і смерті несе вона в собі.

Вже другого дня, надвечір ворожі танки заїхали в село Кухарі. Перші відчуття: страх, біль, тривога за дітей і рідних. І злість, страшна злість на ворога. А ще питання, яке  виїдало мозок: як таке може бути в 21 столітті?

Недовго орки господарювали в нашому селі. Вже через 10 днів ЗСУ пішли в наступ і вигнали звіра з Кухарської землі. Але далі почалося найстрашніше. Ворог почав обстрілювати село з різних видів озброєння: артилерія, танки, авіація. Жахіття, яке страшно згадувати. Село палало і вдень, і вночі. 500 кілограмові бомби залишали страшні вирви і  руйнували будівлі. Люди залишали свої будівлі і тікали в невідомість. Є жертви. Загинув брат мого чоловіка. Його будинок розстріляли з гелікоптера…

Але Кухарі вистояли! Початок квітня приніс радісні новини: орки відійшли. Наступного дня, після зачистки села нашими військовими, ми повернулися додому. Перед очима була страшна картина:  жодного уцілілого будинку, 70% зруйновано повністю. Зруйновано школу, пошкоджено амбулаторію, будинок культури, магазини.

Коли я вперше прийшла разом із старостою до нашого БК, щоб оцінити рівень руйнувань, то  там нас зустріли наші воїни. Їхні очі світилися радістю, коли вони сказали: «Бібліотеку збережено!» І дійсно, книжковий фонд було збережено, а от приміщення зазнало значних руйнувань. Більше місяця після звільнення села, військові знаходилися в приміщенні Будинку культури, розміновуючи територію, допомагаючи людям.

Я розуміла, що повинна також допомогти односельцям освоїтися після страшних потрясінь. Разом з командою, ми обійшли всі будинки, описуючи стан руйнувань. Допомагали  волонтерам, які привозили гуманітарну допомогу. А ще стали психологами, особливо  для людей старшого віку, яким потрібна була моральна підтримка. Десятки історій вислуховували ми щодня. В них біль і горе людей, яким довелося залишати свої будинки.

А потім  почалася відбудова. Бібліотеку на даний час частково відремонтовано і вона працює. Приходять кухарці поспілкуватися, відпочити, почитати гарну книжку.

Віримо, що буде добре. Дякуємо Богу і  ЗСУ за кожен новий день. Слава Україні!

Секрієру Ольга Василівна,

бібліотекар Кухарської сільської бібліотеки-філії 

КЗ ІСР «Іванківська публічна бібліотека» Іванківська ТГ