Обласне вільне інтерв’ювання «Київщина: 1 місяць, 1 тиждень, 1 день»

Звістка про початок повномасштабної війни для мене пролунала зі дзвінком телефону 24 лютого, десь біля п’ятої години ранку. А в мене якраз запис до лікаря на 8.30, напередодні був гіпертонічний криз… Їхати чи не їхати в районну лікарню?

Іванків. Дев’ята година ранку. Біля лікарні купки лікарів. Заклад, звісно ж, не приймає хворих. У всіх розгубленість і паніка. Біля магазинів, аптек, заправок черги… Купивши ліки, повертаємось додому.

Десь біля п’ятої вечора через наше село пішли колони ворожої техніки: сотні, ні  ̶  тисячі одиниць! Вся дорога в чотири ряди різного озброєння. Гул  ̶  страшний! Полетіла авіація, чути вибухи, постріли, запуски ракет. Ніхто не спав декілька ночей, адже ми зрозуміли, що ми в окупації.          

25 лютого, зранку пішли до бібліотеки, рятувати що можна було. В першу чергу  ̶  матеріали про наших атовців, цінну літературу, деякі технічні засоби. Цього ж дня пропало світло, вода, інтернет. Ми вирішили рахувати ворожу техніку і передавати дані у відповідні органи, а згодом почали фільмувати на відео рух колон. Тоді я ще не знала наскільки це важливо, просто подумала: «може згодиться колись». І згодилось.

До 5 березня був зв’язок, а потім вже ні. Невідомість про рідних і близьких  ̶  це мабуть найстрашніше, що було тоді. Ми бачили ракети над головами, над нами літали винищувачі, було чути звуки градів. Колони різної техніки їздили то в одну то в іншу сторону через село, пострілюючи по сторонам траси. Всі сиділи по підвалах, в селі діяла комендантська година, на вулицю мало хто виходив.                 

Коли зникло світло, мій чоловік із сусідом запускали генератор, щоб заряджати телефони, ліхтарі, радіо. Тоді до нас приходило багато односельчан, так ми й дізнавались останні новини села. А слухаючи радіо, ми чекали хороших новин про перемоги наших ЗСУ.

Для батьків постало питання чим відволікти та зайняти дітей, тоді і пролунало прохання якось тихо підібратися до бібліотеки, щоб щось взяти почитати. Домовилися про час зустрічі, і хто як міг  ̶  добиралися до приміщення бібліотеки. Книжки обирали швидко, ми їх навіть не записували у формуляри, кожен читач робив це вдома на листочок, щоб не наражатись на небезпеку.        

Становище погіршилось з 21 березня, коли в селі поставили блокпости і орки їздили селом та почали грабувати. До бібліотеки вони дісталися 27 березня, зламали замки та дещо викрали. Але добре, що загалом, під час окупації наша бібліотека не зазнала особливих руйнувань, залишилась цілою. Тому 2 квітня, коли вже було відомо про наше звільнення, я відкрила двері нашої бібліотеки для користувачів.     

А вже 5 квітня в Прибірській сільській бібліотеці був створений Волонтерський штаб для координації гуманітарної допомоги своїм односельцям та мешканцям сусідніх сіл. Бібліотека протягом чотирьох місяців після звільнення села стала осередком гуманітарної допомоги. Співпрацювала з різними благодійними організаціями, фондами, волонтерами, допомагаючи людям продуктами харчування, предметами гігієни, їжею для тварин, ліками, одягом, дитячим харчуванням та ін. Паралельно ми допомагали і нашим військовим, проводячи в бібліотеці різні Акції з формування продуктових кошиків, збору теплих речей, предметів для облаштування побуту наших захисників. Цю роботу ми проводимо і зараз. Плетемо маскувальні сітки, збираємо продукти харчування, допомагаємо зі збором коштів на теплі речі, автомобілі та ін.

Бакун О. Д.

бібліотекар Прибірської сільської бібліотеки-філії

ІКЗ ІСР «Іванківська публічна бібліотека»