ВЕЛЕТЕНЬ ДУХУ І ЛИЦАР СВОБОДИ

20210513_094031Рубрика “Бібліотеки Київщини”

Матеріал поданий без змін

14 травня 2021 року виповнюється 150 років з дня народження Василя Стефаника – видатного українського письменника, громадського та політичного діяча, однієї з важливих постатей культурного та соціально-політичного життя України.

 Народився Василь Семенович Стефаник  14 травня І871 р. в с. Русів Снятинського повіту на Станіславщині (нині — Івано-Франківщина) у сім’ї заможного селянина.

Майбутній новеліст навчався три роки в рідному селі Русові, три роки у Снятинській школі, потім у 1883 році вступив до Коломийської гімназії, яку не закінчив, бо його виключили за участь у Покутській трійці (умовне об’єднання трьох українських письменників: Василя Стефаника, Леся Мартовича та Марка Черемшини. Назва походить від регіону, оскільки усі троє були з Покуття. Завдяки постійній та тісній співпраці молоді письменники пройшли так звану Франкову школу та сформувалися під його безпосереднім впливом. Саме І.Франко брав активну участь у становленні та формуванні таланту Стефаника, Мартовича та Черемшини.)

Василь Стефаник переїжджає до Дрогобича і вступає до місцевої гімназії, яку закінчує 1892 р. Того ж року він вступає на медичний факультет Краківського університету, де вчиться до 1900 р. і  покидає його, бо медицина майбутнього письменника не цікавила.

    Творчість В. Стефаник розпочав поезіями в прозі (1896-1898 рр.). В 1897 р. на сторінках чернівецького, часопису «Праця» була надрукована новела «Виводили з села», пізніше — новели «У корчмі», «Стратився», «Синя книжечка» та «Сама саміська», які одразу зробили його широковідомим українським письменником. Ці твори ввійшли до першої збірки В. Стефаника «Синя книжечка» (1899 р.). Пізніше виходили книги новел «Камінний хрест» (1900 р.), «Дорога» (1901 р.), «Моє слово» (1905 р.), «Земля» (1926 р.).

   26 січня 1904 року Василь Стефаник одружився з Ольгою Гаморак. У них було 3 синів, та після 10 років щасливого сімейного життя Ольга померла. У 43 роки Стефаник став вдівцем, сам виховував дітей. Більше він не одружувався.

      Творча спадщина В. Стефаника має велике пізнавальне, ідейно-естетичне та історико-літературне значення. Він був новатором у літературі, творцем і неперевершеним майстром дуже стислої, драматичної за змістом і глибоко ліричної за звучанням соціально-психологічної новели. Саме він започаткував в українській літературі експресіонізм – стиль, що передбачає зображення внутрішнього через зовнішнє, зацікавлення глибинними психологічними процесами. Основною темою його творів було життя найбіднішого селянства на західноукраїнських землях. З великою силою слова Василь Стефаник зобразив трагедії і драми селян, про яких він говорив: “Я люблю мужиків за їх тисячолітню тяжку історію, за культуру … За них я буду писати і для них”.       Творчий шлях митця припав на непрості роки: кінець XIX – початок XX століття. Тож Стефаник не стояв осторонь громадсько-політичного руху: виступав на селянських мітингах, боровся за права та свободи селян. 1907 року письменник став  депутатом Австрійського Віденського парламенту. Він захищав інтереси селян аж до розвалу Австро-Угорщини. У період визвольного руху  В. Стефаник брав участь у роботі Української національної ради Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), у складі делегації ЗУНР відвідав Київ під час проголошення соборності українських земель 22 січня 1919 р. Помер письменник 7 грудня 1936року.

          Написані з великою художньою силою твори Стефаника здобули широку популярність: вони перекладалися російською, польською, німецькою, чеською та іншими мовами, про них багато писала критика.

        До 150-річчя від дня народження В. С. Стефаника  в Обухівській центральній публічній бібліотеці  Обухівської міської ради підготовлено книжкову викладку – присвяту «Велетень духу і лицар свободи». Експозиція вміщує літературу, що висвітлює життєвий і творчий шлях письменника, його найвідоміші твори. Біля викладки для читачів проводяться бесіди та інформаційні хвилини а також зроблено онлайн літературний портрет  письменника. Запрошуємо до бібліотеки!

Л.Храпач – завідуюча Обухівською центральною публічною бібліотекою для дорослих

IMG-c10f25faa25ed4c4eee47ff5e0b072e9-V