Батьки, спілкуйтеся з підлітком, не вдаючись до крайнощів

Взагалі є дві крайності у поведінці батьків. Одні у всьому дітям потурають, намагаються догодити, бояться слово сказати, щоб не дай Бог не ранити своє дитя і не обмежити її права. Другі, пряма протилежність першим, жорсткий контроль, суворе обмеження, ігнорування будь-яких почуттів та емоцій підлітка. Так що ж добре, а що погано? І те й інше у відкритому своєму прояві погано.

У першому випадку діти мають повну вседозволеність, така поведінка є потуранням з боку батьків. За свою неповнолітню дитину Ви несете відповідальність, встановлену законодавством, і якщо б дитина могла повністю нести відповідальність за свої дії, то, напевно, повноліття наступало б раніше. Шановні батьки, все, що  можна сказати в цьому випадку: «Ви безвідповідальні!». Більш того, свою відповідальність ви перекладаєте на людину, яка до неї не готова, боячись обмежити права дитини, ви наносите їй непоправної шкоди. Чому? Тому що будь-які права тягнуть за собою обов’язки. Це такі ваги, де обидві чаші завжди повинні знаходитися в рівновазі, будь-які права врівноважуються обов’язками і відповідальністю. А тепер подумайте, які обов’язки повинна нести незміцніла людина, що не знає життя, при тих правах, які ви на неї поклали. Подумали? Правда, страшно? У результаті ми маємо юний талант з необмеженою кількістю прав і з повною відсутністю обов’язків.

Інший варіант. Сюди не можна, туди не можна, це не чіпай і ще багато інших обмежень. На перший погляд, здається, що даний спосіб виховання більш виправданий, дитина під наглядом, страх покарання знову ж робить свою справу. Роки йдуть, людина росте, вступає в самостійне життя, і тут починаються великі проблеми. Відсутність свого погляду на життя, неможливість самостійного прийняття рішення наносять неоціненну шкоду особистості людини та її повноцінному щасливому життю. Живе така людина, змирившись з усім, або протестує проти несправедливості, нескінченно доводить свою правоту, створюючи при цьому поле бою скрізь і у всьому. При дуже жорсткому вихованні ще додається внутрішня агресія, яка одного разу виходить назовні і змітає все на своєму шляху, в першу чергу саму людину.

Звичайно, це дві крайності, які в житті в чистому вигляді хоч і зустрічаються, але частіше бувають варіації змішані в тих чи інших пропорціях. А що ж має бути? Чи є золота середина? І що робити батькам?

Відповісти на останнє запитання дуже просто. Треба робити щось прямо протилежне тому, що ви робили. При потуранні почніть ставити обмеження, не переживайте – диктатором, в силу своїх внутрішніх переконань, Ви все одно не станете. При сильному контролі, звільніть віжки, знову ж – навряд чи ви опинитеся на іншому полюсі в силу свого характеру. А ось зміна у вашій поведінці відкриє нові грані й можливості ваших стосунків з дітьми.