Гіркий світ, солодкий світ

загружено19 березня -125 років від дня народження Максима Рильського

Він народився у сім’ї, де був присутнім віковий і майновий мезальянс. Його батько належав до малочисельного прошарку української інтелігенції, був публіцистом і фольклористом .Мати, незважаючи на селянське походження, була справжньою, так би мовити, аристократкою душі. Хлопчик мав можливість здобути чудову освіту, був дуже здібним.  У Києві був близьким до кількох тогочасних впливових українських родин.

Юний Максим Рильський виростав естетом, пориненим у витончені життєствердні поетичні рефлексії. До прикладу, у його знаменитому вірші «Яблука доспіли», кохання і розлуки, вічні  зустрічі і прощання, передані тонкими життєдайними переливами слів та звуків:

Вже й любов доспіла під промінням теплим,

І її зірвали радісні уста, — 

А тепер у серці щось тремтить і грає,

Як тремтить на сонці гілка золота.

Після більшовицького перевороту Рильському вдавалося більше десяти літ триматися поза політикою, культивуючи всередині  катівського  режиму височини літератури і мистецтва. Молодий поет возвеличує радощі життя, насолоду  можливої світової гармонії, незбагненну космічну впорядкованість, вірить у  просвітління та звільнення від кайданів страждання. Адже світ такий солодкий!

Чи янголи нам свічі засвітили

По довгих муках безсердечних літ,

Чи ми самі прозріли й зрозуміли

Солодкий світ?

Належавши до неокласиків, він не раз і не десять відчував естетичну огиду від літературного копошіння напівграмотної маси робітничих і селянських радянських письмаків, які з доброго дива захотіли стати письменниками, будучи лише нездарними обмеженими графоманами.

Але Рильського теж ненавиділи більшовики  за його «білі рукавички» і «білі острови». На початку тридцятих його арештують. Майже рік поет проводить у страшній Лук’янівській тюрмі. Після тієї відсидки він  у 1932-ому році відрікся від частини себе, написавши збірку «Знак терезів» із  невластивими  для свого тонкого смаку примітивними пропагандистськими мотивами…

Це він пізніше мимоволі труїв цілі покоління українських дітей сентиментальними віршами про «хлопченя з розумними очима і чолом високим та ясним».. Але, на відміну від Павла Тичини, що буквально вироджувався як поет від збірки до збірки, Максим Рильський, через страждання і душевні рани, зловживання алкоголем та корозію таланту, все ж зумів залишити частину своєї душі «на білих островах» (так називалася його перша збірка) прославляння життя як великої дивовижі.

Під час війни та евакуації одружений Рильський переживає і дивовижний підйом творчості і нове кохання, від якого довелося відректися…. (До речі, Катерина Рильська, була прекрасною дружиною для по-своєму нелегкого характеру  свого чоловіка).  «Пісня про Сталіна» таки рятувала Рильського у 1938-ому році. Але у 1946-1947рр була організоване його цькування, результатом якого було надруковане у грудні 1947-ого року покаяння «Про націоналістичні помилки в моїй літературній роботі». Напевно, і тоді написане із-під нагана сталінославіє вирятувало Максима Рильського фізично. (Атмосфера тих років, які мало чим для української культури відрізнялися від тридцятих,   вдало передана у романі Марини Гримич «Клавка»).

Але все ж поет вірить у  солодкий світ можливого людського щастя, оспівуючи його не лише у молоді роки. Битий життям і ідеологічними тортурами,  у 1955-ому він прославить троянди і виноград, дві рівновеликі і рівносвітлі сторони людського серця .

Він написав десятки поетичних збірок. Чимало його поем також по-справжньому прийняли віршолюбці. Максим Рильський був чудовим перекладачем, есеїстом та публіцистом. Довгі роки він був директором Інституту фольклору та етнографії Академії наук УРСР.

Відпочивав, маючи пристрасть не лише до застіль, але і до мисливства та рибальства.  Багато курив. Хто зараз може реставрувати те, що пережив Максим Рильський? Принаймні, він допомагав гонимим письменникам, рятував, де міг, ошмаття української культури, будучи ще і укладачем «Антології української поезії». Зберіг власну незнищенну людяність – і ще культивував її в інших, що були достойними такого душевного садівництва…

Здається, у осоружній радянській дійсності було неможливо знайти «білі острови» радощів і щастя. Але Максим Рильський, із його вродженим антидекадансом, білим душевним світлом вмів його бачити в сподіваннях на еволюцію радянської імперії, у священнодійстві  одвічних законів природи. Не цурався жарту і сміху. Життя тривало, діти народжувалися, як триває воно зараз,  навіть у найчорніших місцях планети, (як-от, до прикладу,  у Північній Кореї).

Кажуть, що в останні роки він багато думав про своїх колишніх друзів-неокласиків, із-яких живим – дорогою ціною! -  залишився лише він .

Солодкий світ  високоталановитого  поета був завжди прихованим від гіркого світу радянської дійсності.

Степан Процюк

Джерело