Шляхи Господні несповідимі…

IMG_5723Матеріал поданий без змін

Й досі не встановлено, коли саме в Україні почало ширитися християнство. Легенда гласить, що апостол Андрій проповідував Слово Боже на чорноморських берегах – у Скитії. Автор «Початкового літопису» стверджує й про його перебування на київських горах та благословення місця під столицю держави.

Перша ж історична згадка про християнство датується 860 роком, а вже в 944-у  при укладанні договору князя Ігоря із грекамизазначалося, що між послами Руси були християни, які складали присягу, цілуючи хрест. Там же – і згадка про церкву святого Іллі в Києві.

Стала християнкою й княгиня Ольга, а вже за Володимира Великого відбулося (988 р.) офіційне хрещення України-Руси. Але й тут немає єдиної думки. Одні релігієзнавці стверджують, що християнство прийшло до нас із Візантії, другі – від греків із Корсуня, треті – із Болгарії. Та оскільки Київську Русь хрестили священники із Константинополя, то новостворена церква стала частиною Вселенського патріархату.

Незаперечно одне: при виразній різниці культур народів України-Руси поділу на Східну й Західну церкви не було.

«Ще в сиву давнину перші православні парафії в Баришівці належали до Київської митрополії – складової Константинопольського патріархату, – стверджують О.Євдокименко, П.Лисенко, В.Михайленко, В.Осипенко, автори короткого історичного нарису «Історія баришівських церков», презентованого  у велелюдній аудиторії культурно-мистецького центру Баришівської селищної ради на черговому засіданні літературно-мистецького об’єднання «Краєзнавча Баришівщина», яке діє при Баришівській центральній бібліотеці для дорослих, і висловлюють сподівання: – Що всі баришівські парафії з часом долучаться до Православної Церкви України». 

ВІДКРИВАТИ СВОЮ ІСТОРІЮ

.НЕВИЧЕРПНІСТЬ ПІЗНАННЯ

Співавтори видання Олександр Миколайович Євдокименко,  Віктор Степанович  Михайленко, Віктор Миколайович Осипенко, відтворивши своєрідний історичний ланцюг від трипільської культури до сьогодення, детально зупинялися на кожному етапі, важливому для розвитку нашого краю, посилаючись на історичні, археологічні дослідження, архівні матеріали, власні напрацювання та достовірні свідчення старожилів, аргументовано  відстоювали вірогідність нових версій і щодо походження назви Баришівки; зображення її герба й печатки;  зведення й діяльності (а то й – руйнації) 6 церков, зокрема – святої Варвари, Лаврентія Рильського, Троїцької, Благовіщенської, Свято-Преображенської і Свято-Успенської,  подвижництва священнослужителів, діяльності недільних шкіл, церковних  дорослих і дитячих хорів; багатогранне духовне життя, що включало шанування й релігійних свят, і народних звичаїв, утверджуючи гуманність, естетику й високу моральність у повсякденному житті активної, патріотично налаштованої громади.

Цікавими були доповнення модератора заходу Галини Василівни Пацаловської, директора Баришівської ЦБС, зокрема щодо зникнення храму святої Варвари, існування в Баришівці двох синагог; керівника  аматорського народного хору «Жайвір» культурно-мистецького центру Баришівської селищної ради Галини Василівни Сташук – про збереження ікони святого Лаврентія із поруйнованого православного храму в Сулимівці та навчання у студія Івана Гончара, знаменитого художника й іконописця. Директор районного краєзнавчого музею Людмила Яківна Новоградська, автор передмови видання «Історія Баришівських церков», повідала про кропітку роботу її авторів над цим унікальним виданням, скромно названим коротким історичним нарисом, проілюстрований світлинами (дві з них – фотокореспондента «Баришівських вістей» Олексія Марковича Надоленка).

І НОВІ ВІДКРИТТЯ

Історію церков варто знати навіть атеїстам, адже вона – невід’ємна частина літопису рідного краю – квінтесенція виступів Людмили Миколаївни Бабич,  доцента  Київського транспортного університету, вона зізналася, що бере життєву наснагу від рідної дернівської землі, її людей; Людмили Миколаївни Бабич,  начальника відділу культури і туризму Баришівської селищної ради, яка зазначила, що в Програмі розвитку культури населених пунктів Баришівської громади передбачається фінансова підтримка пошукових досліджень краєзнавців; Наталії Петрівни Балабан, завідуючої бібліотекоюс.Лукаші,  (до речі, активно співпрацювала над підготовкою до друку  церковно-історичного нарису «120 років Лукашівській церкві Архистратига Михаїла», виданого 2016 року, та над створенням фільму «Моє рідне село»;ексжурналіста редакції газети «Баришівські вісті» Віктора Федоровича Калашника, директора Перемозького НВК Олени Миколаївни Ярмольчик, авторки дослідження «Від Ядлівки до Перемоги» (в навчальному закладі діє  оновлений краєзнавчий музейіз урахуванням консультативних рекомендацій отця Павла Лисенка), краєзнавця Марії Герасимівни Дудки, (зокрема дослідила історію зруйнованої та новозведеної церквис.Селичівки)…

– Творити історію сучасності на духовних засадах, а відповідно – й джерелах храмів, важливо для нині сущих і майбутніх поколінь щонайперше – задля патріотичного виховання, – наголосив Арсеній Квичола, настоятель храму святого великомученика Георгія (Юрія) Переможця с.Волошинівка.

Заступник Баришівського селищного голови Жанна Віталіївна Данчук вручила подякиО.П.Лисенку, О.М.Євдокименку,В.С.Михайленку та В.М.Осипенку, відзначивши важливість збереженняісторичної спадщини рідного краю й висловила сподівання на продовження дослідження.

– Рідну землю треба берегти й шанувати, – наголосив Василь Іванович Безверхий,голова правління благодійного фонду соціально-економічного розвитку Баришівського району «Надія», заступник голови правлінняКиївської обласної громадської організації «Поліське земляцтво», уродженець села Луб’янки, яке зникло із мапи Київщини після аварії на Чорнобильській АЕС. – На жаль, по-справжньому зачасти цінуємо те, що втрачаємо, тим більше – втрачаємо назавжди. Біда змусилаоб’єднатися у праці, й обласна громадська організація «Поліське земляцтво» створила історико-етнографічний музей, який доповнив Переяслав-Хмельницький заповідник, видала 28 книг про наш неповторний край.  Тож, підтримуючи важливу роботу патріотів, благодійний фонд «Надія» подарує книгозбірням Баришівщинипо одному екземпляру видання «Історія Баришівських церков», украй необхідного щонайперше освітянам, культпрацівникам, покликаним плекати національну гідність і високу духовність громадян України. А потреба в такому виданні є, що засвідчує й інтерес читачів до книжково-ілюстративної виставки «Скарби рідного краю» й тематичних матеріалів тижневика «Баришівський вісник».

Прозвучала й пропозиція: на п’єдесталі, де раніше був пам’ятник Леніну, встановити скульптуру святої Варвари, покровительки баришівчан.

журналіст районного тижневика

«Баришівський вісник»

Лідія Савченко

Фото Олексія Надоленка

IMG_5693

IMG_5702

IMG_5743