У пошуках людського щастя

mail_big-1До 295-річчя від дня народження Григорія Савича Сковороди, українського просвітителя-гуманіста, філософа, поета, педагога

 

Тільки людина, глибоко просякнута християнським

духом, могла мати таке натхнення 

(Іван Павло II)

 

Григорій Сковорода народився в сотенному містечку Чорнухи Лубенського полку, що нині на Полтавщині, у небагатій козацькій родині. Після здобуття початкової освіти в сільській школі, з 1734 року (Григорію 12) навчався у Києво-Могилянській академії. Його навчання в Академії, з перервами, тривало до 1753-го. Її бібліотека стала для нього джерелом знань. У навчанні був перший, і всі найкращі похвали належали йому. Протягом навчання в Академії вивчив латинську, грецьку, церковнослов’янську, польську, німецьку й інші мови, ознайомився з творами багатьох філософів та письменників, від античних до йому сучасних. У 1741 році Григорія забрали до Петербурга для співу в придворній капелі, звідки він повернувся у   

1744-му. Згодом, в 1745–1750 роках, Сковорода їде до Європи: спершу до Угорщини в складі царської місії під проводом Ф. Вишневського, далі — до Словаччини (Братислава) й Австрії (Відень). Перебування Сковороди в Італії, Німеччині й Польщі не підтверджено документами. Після мандрівки він повернувся в Україну, працював професором у Переяславі, в Харкові, приватно перекладав Плутарха, писав свої твори. Саме в цей час мислитель зустрічає одного з найвідданіших учнів, Михайла Ковалинського, який після смерті вчителя написав його біографію, докладну, ґрунтовну, на яку посилалися й посилаються всі дослідники творчості великого мудреця. Про стиль його життя з харківського періоду його перший біограф пише: «Уставав дуже рано, їв раз на день, без м’яса і риби, був завжди веселий, сильний, рухливий, з усього задоволений, до всіх добрий, усім готовий послужити. Поважав і любив добрих людей без різниці їх стану, навідувався до хворих, розважав сумних, ділився останнім з тим, хто нічого не мав». («Житіє Сковороди»).

Під кінець 70-х років XVIII ст., після різних конфліктів з владою, Григорій Сковорода обрав зовсім новий і незнаний до того стиль життя, а саме — мандрівку. І ця мандрівка тривала до самої смерті, майже тридцять років. Була вона повна пригод, оповита переказами й легендами. У ній ніколи не розлучався філософ із Біблією, сопілкою або флейтою і своїми писаннями. Слава про нього йшла всюди, і кожний, чи то пан, чи селянин хотів його побачити й почути.

Слава про Сковороду йшла так далеко, що про нього довідалась і цариця Катерина II, і забажала його побачити. Через свого поручника Потьомкіна вона послала Сковороді запрошення переселитись з України в Петербург. Посланець цариці застав Сковороду на краю дороги, де він відпочивав і грав на флейті, а недалеко нього паслась вівця того господаря, в якого філософ затримався.

Посланець передав йому запрошення цариці, але Сковорода, просто й спокійно дивлячись в очі посланцеві, заявив: «Скажіть цариці, що я не покину України — мені дудка й вівця дорожчі царського вінця».

Твори Сковороди за життя друкувались сотнями екземплярів, бо тодішня цензура знайшла їх «противними Святому Писанію і образливими для монашества». Вихований у дусі філософічно-релігійного навчання, Сковорода повставав проти мертвої церковної схоластики та духового гноблення московського «православ’я», спираючись у своїй філософії на Біблію. Сковорода вчив, що«всяка праця благословенна Богом», а розподіл місць коло Бога називав непростимим гріхом. Філософ говорив, що найбільше й фактично єдине завдання філософії — шукати правду і прагнути до неї. Але в умовах людського життя ця ціль недосяжна, і щастя людини полягає саме в тому, що вона все мусить шукати правди. До цієї мети можна йти різними шляхами, і тому нетерпимість до тих, хто інакше думає, не знаходить виправдання. Так само й релігійна нетерпимість не знаходить виправдання, бо вічна правда проявляється на цьому світі в різних формах. Будучи у ставленні до себе самого цілковито безкомпромісним і осягнувши внаслідок цього повну гармонію між своєю наукою та своїм життям, Сковорода був надзвичайно лагідний і оглядний у ставленні до інших.

В 1798 році вийшов друком його «Нарциз, або пізнай самого себе», та і то без його прізвища. В 1806 р. журнал «Сіонський Вєстник» видрукував ще деякі його твори. Потім у Москві в1837–1839 рр. вийшли окремо деякі його твори, і лише в 1861 році видруковано першу, але зовсім неповну збірку його творів. Краща й більша збірка, але теж не повна, вийшла в 1896 р. в Харкові під редакцією професора Д. Багалія. Тут видруковано 16 творів, причому з них 9 уперше! Крім того надруковано тут біографію Сковороди та деякі його вірші. Ще одне видання творів Григорія Сковороди вийшло в 1912 році в Петербурзі під редакцією В. Бонч-Бруєвича. 

Сковорода писав і сатиричні твори, в яких викривав і заперечував феодально-кріпосницький лад як антилюдяний і аморальний. Славу   поета-сатирика утвердила за ним пісня “Всякому городу нрав і права”, яка була підхоплена народом, вона постійно поповнювалась і перероблялась. Її  популяризації сприяло й те, що у переробці Котляревського вона увійшла до “Наталки-Полтавки”. Характерним в цьому відношенні твором був “Сон”, в якому Сковорода переносить читача то в царський палац, то в хороми вельмож, то до знедоленого простого люду. Форма “Сну” була зручна для критики пануючого ладу. Її з успіхом використав також Т.Г.Шевченко.

     Сковорода відіграв значну роль в розвитку жанру байки в українській літературі. Його байки підготували появу П.Гулака-Артемовського, Є.Гребінки, Л.Боровиковського та інших письменників нової української літератури.

 Сковорода звертався і до поширеної різновидності байки – притчі. У 1787 році він написав два цікаві художньо-філософські твори:: “Благодарный Еродій” (про виховання молоді) і “Убогій жайворонок” (про бідних і багатих).

     Байки Сковороди написані прозою. Він не захоплювався віршованою формою байки, а відновив у ній суворий античний, езопівський стиль.

     Сковорода писав староукраїнською літературною мовою останнього періоду її функціонування.

 Помітне також вживання великої кількості церковнослов’янської лексики. Але автор зазнавав певної еволюції і в лексиці, і в фонетиці. В його творах 60-х років помітна орієнтація на живу мову. Тут зустрічаються і українізми, і русизми, які надають своєрідного колориту його стилеві. Недарма кращими піснями Сковороди є ті, в яких він ближчий до народних пісень.

    Cвоєю творчістю Сковорода готував грунт, на якому згодом сформувалася нова українська літературна мова.

Український народ глибоко шанує і береже пам’ять про видатного мислителя. Із творами Григорія Савича Сковороди  ви, шановні читачі, можете ознайомитись у Київській обласній бібліотеці для юнацтва.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA