На сивім Трубежі й на новім рубежі

IMG_3737Матеріал поданий без змін

У пам’яті немає забуття

Трагедія відступу військ, які обороняли Київ в серпні-вересні 1941 року від нацистських загарбників, не відійшла в забуття, хоча довгий час і замовчувалася, і применшувалася.

Як відомо, після наказу залишити столицю України 37-ма армія, Пінська флотилія та окремі частини 5-ї та 26-ї армій, а також біженці, тисячі машин, що рухалися зі швидкістю пішоходів, за Борщевом були притиснуті до болота.

Побіля Селичівки мужньо тримали оборону матроси Пінської флотилії. Жорстокі бої точилися поблизу Скопців (Веселинівки), за Баришівку, точніше – за можливість прорватися до залізничної станції, та міст через Трубіж…

Лише через десятиліття після завершення Другої світової війни з’явилася офіційна інформація про Борщівський (пізніше – Баришівський і навіть Київський) котел, а обіч траси Київ-Харків над курганом у 1989 році постав пам’ятник «Атакуючий солдат» – увіковічення подвигу мужніх захисників Вітчизни.У ньому знайшли вічний спокій близько 200 бійців, згодом пошуковці віднайшли останки ще 24 воїнів, які були там урочисто перепоховані (за різними джерелами, з оточення не вийшли від 600 до 790 тисяч червоноармійців різних національностей тодішнього Радянського Союзу).

Однак масштаби військовий дій були значно більшими, адже 6-та польова німецька армія у складі 18 дивізій, тилових частин і частин підсилення охопила кільце по лінії Остер – Яготин – Переяслав, і небагатьом удалося прорвати оточення…

І пам’ятати, і вчитися перемагати

Велелюдне засідання літературно-мистецького об’єднання «Краєзнавча Баришівщина» пройшло в культурно-мистецькому центрі Баришівської селищної ради за участю голови районної ради Володимира Антоновича Гуменюка, селищного голови Олександра Павловича Вареніченка, депутатів різних рівнів, художників, освітян, громадськості. Тема: «Презентація проєкту меморіалу «Баришівський котел». Його представив (у загальному вигляді та розрізі) Володимир Сергійович Тітуленко, член Національної спілки художників, який має досвід реалізації проєктів такого плану в Криму, на Брянщині.

Ідея створення меморіалу «Баришівський котел», де були б панорамно представлені спогади очевидців, документи, цінні експонати, артефакти періоду Другої світової війни, зокрема одного з найтрагічніших її етапів у серпні-вересні 1941 року, задля увічнення подвигу дідів і прадідів, усвідомлення масштабів втрат та виховання юних на принципах стійкості, патріотизму, гуманізму й миролюбності, обговорювалася в колі краєзнавців (і не тільки) неодноразово.

Перейнявся цією ідеєю й відомий художник-монументаліст В.С.Тітуленко, картини якого були представлені на виставках у США, знаходяться в приватних галереях шанувальників українського мистецтва в Німеччині, Польщі, Фінляндії, Швеції…

– Пам’ятаю війну, ворожі літаки зі свастикою, знаю, скільки горя принесла вона на нашу землю. Той біль не зник, він лишився в серці, тож, коли довідався про кривавий шлях відступу воїнів-захисників, масштабне оточення (а його початок іде від Києва) втратив спокій, – розповів Володимир Сергійович. – Вивчав документи, фіксував у пам’яті деталі, слухаючи розповіді очевидців чи їхні спогади, переповідані краєзнавцями, і спершу в уяві, а потім на папері з’явилися варіанти ескізи. Ось остаточні: форма меморіалу – овальна, майже кругла, бо йдеться про оточення, без вікон і дверей, вінчатиме споруду не хрест (серед воїнів були представники не лише православ’я), а чаша примирення, адже загинули на однім полі армійці двох тоталітарних систем. У середині приміщення – зображення Матері Божої (пік бою на заплаві Трубежа та довколишніх поселеннях припав саме на день вшанування Пресвятої Богородиці). Передбачено встановлення Пам’ятного знака й Дзвону, звуки якого линули б на всю округу. Тут мають демонструватися документальні фільми, аби кожен, хто зайшов до приміщення, реально відчув смертоносний подих війни задля того, щоб берегти й цінувати мир, знати його справжню ціну. Аби не повторився Іловайський котел, і наша країна, вільна й незалежна, жила в мирі й спокої.

Лилася кров своя й чужа

– План – грандіозний, – наголосив Олександр Павлович Вареніченко. – Чи варто його реалізовувати, коли Україна знову в стані війни? Саме тому, думаю, й варто. Понад 600 тисяч бійців, які загинули в нерівному бою, заслуговують на увічнення! Вірю, що є люди, які підтримають і допоможуть реалізувати цю благородну ідею в пам’ять про своїх дідів і прадідів, які воювали на фронтах Другої світової війни. А меморіал поєднає минуле нашого краю, про яке й донині нагадують оборонні вали, тривожне сучасне, адже внуки і правнуки ветеранів-фронтовиків захищають суверенність держави на Сході.

Павло Лисенко, протоієрей Святомихайлівської церкви с.Лукаші, наголосив, що меморіал матиме міжнародне значення, адже в Другій світовій війні (як і кожна, вона мала не тільки чорно-білі кольори, а й безліч відтінків, і це буде відображено в експонатах) по обидва боки фронту воювали представники багатьох народів і національностей. Він навів слова міністра іноземних справ Італії, виголошені 1942 року: «Зазвичай перемога має сотні батьків, а поразка – сирота», однак так не повинно бути. Більше того, бійці «Баришівського котла» сковували наступ противника в інших напрямках, прийнявши на себе натиск ворога й не здавалися до останнього патрона, останньої гранати.Лилася кров своя й чужа.

На його думку, головна ідея меморіалу – пам’ять про полеглих, примирення між народами без ідеологічного контексту, адже більшість людей не хотіла воювати, та була вкинута в горнило війни, де безжально ламалися людські долі. В експозиціях меморіалу має бути інформація й про інші військові конфлікти на території України, скажімо, під назвою «Від Баришівки до Іловайська».

В ім’я творення – не руйнації

Олена МиколаївнаЯрмольчик, директор Перемозького НВК, розповіла про успішно реалізовані в селі проекти В.С.Тітуленка, зокрема – зведено капличку, встановлений Пам’ятний знак (Хрест, уквітчаний вишитим рушником, символ відродження) побіля церкви Різдва Богородиці, єдиної споруди, вцілілої в спаленій 1943 року нацистами Ядлівці, та відкрито Православний дім для проведення церковно-культурних заходів.

– Для жителів Скопців (тепер уже Веселинівки) Пречиста – особливо пам’ятний день: у 1941 році зайшли нацисти, в 1943-у – бійці-визволителі. Між цими датами – життя в окупації. У центрі села – пам’ятник фронтовикам, які полягли на тій війні, а обіч дороги на Любарці – Братська могила, в якій – понад 150 бійців-оточенців, – повідомила вчитель Баришівської ЗОШ І-ІІІ ступенів імені М.Зерова Лідія Василівна Євдокименко, уродженка села. – Старші люди про це не забували й дітям та внукам розповідають. Тож важливо зберігати пам’ять про всіх захисників землі нашої.

Усі виступаючі, а також Людмила Євгеніївна Верещак, мисткиня, учениця В.С.Тітуленка, Віктор Григорович Лисиця, місцевий художник Заїра Гугушаївна Коваленко, яка очолює Спілку митців Баришівщини «Білий квадрат», захопливо говорили про багатогранний талант Володимира Сергійовича як художника (була представлена виставка його робіт, які об’єднує образ Матері-України),мудрого педагога, котрий не нав’язує свій стиль вихованцям, а лише тонко допомагає торувати особистий шлях у малярстві. До розмови приєдналася дружина художника Людмила Миколаївна (в залі були присутні дочка Леся та внучка Єва, вони також мають успіхи в живописі), яка підтримує всі починання чоловіка, ствоює комфортні умови для роботи (нині мешкають у с.Русанів Броварського району й облаштували на своєму подвір’ї-казці першу в Україні «Галерею на хуторі».

Людмила Миколаївна Бабич, начальник відділу культури та туризму Баришівської селищної ради, відзначила значимість представленого проєкту (можливо, надійдуть і нові варіанти), що стане продовженням благородної місії миролюбства, адже Хрест примирення вже встановлено в Бакумівці з ініціативи партнерського об’єднання «Баришівка –Пуллах»; схвильовано говорила про багатожанровий творчий доробок митця, що вбирає різні періоди в історії України, та вручила Володимиру Сергійовичу Тітуленку(до речі, напередодні його 80-річчя) Подяку Баришівської селищної ради.

Дата визначена

Галина Василівна Пацаловська, модератор заходу, ознайомила присутніх із матеріалами книжково-ілюстративної виставки «Баришівщина в роки Другої світової війни», на якій зокрема представлене й унікальне видання «48-й інжбат: Останній рубіж» Михайла Прокопенка та Олексія Христофорова, видану у Сідневі, приурочене катастрофічному оточенню. Наголосила, що актуально й нині звучать слова нашого поета із Поділля, члена Національної спілки письменників Василя Цілого:

Я досі бачу – сходяться солдати

Німецькі й наші. Руки кров’яні

Течуть під небо згорено-горбате

І падають, мов житні стебла, дні.

А я тремчу, мов зайченя у житі,

Я вірю. Жду. Вдивляюсь крізь вогонь.

Ось неодмінно ворог буде вбитий,

Отой страшний, що батька мого вбив.

Світ спиниться розкаяно над ними,

Опустить зброю стомлена рука…

Лежить мій батько, і лежить той німець,

А зброю й досі світ не опуска.

Було обумовлено й орієнтовну дату відкриття меморіалу, що розміститься на 140 квадратних метрах, – 23 вересня 2021 року, з нагоди 80-х роковин трагічних подій, ведуться й дискусії щодо місця його розташування. А задля накопичення коштів для реалізації проєкту Володимир Сергійович Тітуленко запропонував створити громадську організацію «Баришівський котел».

журналіст газети «Баришівський вісник»

Лідія Савченко

Фото Олексія Надоленка

IMG_3741

IMG_3790

IMG_3838

IMG_3872

IMG_3883

IMG_3929